Читать «Елементал» онлайн - страница 75

Російський шпигун Іван Вишатов на прізвисько Циліндр належав до розвідників нелеґалів. Ле ґалами вважаються ті, що працюють під офі ційним прикриттям дипломатичного корпусу чи відомих інформаційних аґенцій. Нелеґали ж - це законсервовані аґенти, які проникли до США (і не тільки) під ідентифікованими документами справжніх американців. Саме таким був і Ци ліндр. Однак історія знає багато прикладів, коли розвідник спокушається на подвійну гру. Заро бітки зростають за геометричною проґресією, як, до речі, і ризик.

Циліндр пообіцяв продати американцям таємницю хімічних реактивів, якими користу валися російські аґенти для тайнопису. Але по тім його перемкнуло. Як сказав один поважний офіцер ЦРУ, це був сором’язливий коханець, який спершу пропонує дамі руку і серце, а потім забирає свої слова назад.

Дійшло до того, що Циліндр вирішив утекти з Америки. Він уже сидів в аеропорту Кеннеді, сидів, звичайно, у барі, тамуючи хвилювання черговою порцією віскі, поки до нього не підійшов аґент ФБР Джой Муді.

- А мене почастуєш? - спитав він.

- Хто ти такий? - зіщулився Циліндр.

- Я той, хто про тебе знає все, - сказав Му ді. - Але не збираюся тебе видавати. Ми люди однієї професії й іноді також повинні мати почуття солідарности. Сьогодні я врятую тебе, взавтра ти мене. І вони добре випили. Та коли Циліндр прилетів до Москви, його заарештували ще в Шереметьєво.

А потім розстріляли.

Я летів, навпаки, з Москви, і якби в мого Муді спрацювало почуття солідарности, то розстріл у Марселі мені не загрожував.

Однак він, здається, поки що не збирається до мене підходити, а часу зовсім мало. І на роз думи теж. Втім, я ще встигну заскочити до туалету, щоб дізнатися точно, чи він пантрує за мною, чи сидить у Проньки на іменинах. Ці ро сійські фіскали страх як полюбляють туалети.

Хлібом їх не годуй, а дай когось замочити в нужнику й понюхати пари.

Я демонстративно позирнув на годинник і, не беручи свій саквояж із сусіднього стільчика, неквапом рушив до східців, що вели вниз. У великих приміщеннях і туалети великі. Це була простора кахляна камера, розрахована на добрячий гурт серунів. По один бік вилискували пісуари, а по другий - суцільним рядком стояли кабіни. Тут було, вважай, порожньо. Лише в дальньому кутку дуже вихований чоловік курив сиґарету і струшував попіл не в пісуар, а в полив’яну урну.

Я став одразу біля дверей і теж закурив.

Хтозна, скільки доведеться випробовувати терпіння Муді. Дуже вихований чоловік, оче видно, іноземець, чемно подивився на мене з якоюсь внутрішньою солідарною усмішкою, мовляв, скоро полетимо. «Авжеж, - так само привітно подивився я на нього. - Зараз. Поле тимо, тільки в різні боки».

Ще не догоріла моя товстенька «Gitanes», коли відчинилися двері і до туалету ввійшов напружений Муді.

- Друже! - вигукнув я. - Це ти?