Читать «Елементал» онлайн - страница 57

Кобила і та зривається за жеребцями і пре між ворожу кінноту. Сказ матки називається.

Побігла за Бісланом у Знам’янське - столицю Надтеречного району, де всім заправляли фіскали, і там дослужилася до Москви. Чи не Бісланові я ото подарував ковіньку? Мабуть, йому, він один там був серед них чорненький.

Жаль, що перед тим, як зробити небораці подарунок, я не поскородив йому ще й ребра. З кия виходить непоганий спис. І ще в одному я був чомусь переконаний.

Либонь, завдяки своєму ненормальному ну трові і тваринному нюхові, який тут уже споріднював мене не з Котигорошком, а з його суперником змієм. Той як тільки прилітав до хати, відразу: «Е, людським духом пахне»… Але я чув не взагалі людський дух, а запах конкретної людини. Принаймні тієї, з якою обмі нювався тілом. І тепер я знав, що мене так непокоїло в Хединій кімнаті на лісничівці, яка стихія торкнула тоді мого нутра…

Ну, гаразд, змій, Вернигора, Вернидуб,

Крутивус…

А що далі? Лихий дідок із бородою на сажень?

Я позирнув у дзеркальце на свою королівну і подумав, що, зрештою, всі ці казочки закін чуються весіллям, де п’ють мед горілку, по вусах тече, а в рот не попадає. А мені про одруження нема чого й мріяти. Хіба що колись трапиться якась царівна жаба.

- Хто були ці люди? - раптом озвалась Хеда.

- Сіамці, - сказав я.

- Мені здалося, що вони наші.

- Ні, німці. Тобто сіамці, але це все одно.

Вони хотіли тебе продати. А мене вбити. Ти ж не хочеш, щоб мене вбили?

- Ні, - сказала вона. - Не хочу.

- А ці… що доглядали тут за тобою… Вони були там, у горах?

- Не всі. Я всіх не бачила. Дівчина була.

Якби не вона, то…

- То що, Хедо? - Їх би не підпустили до лісничівки. А так… думали, вона справді заблудилася. Наші не стріляють у жінок. А вони…

Хеда притихла. Я пошкодував, що був занадто делікатним у тому шале. Потім вона спитала:

- Куди ми їдемо?

- Там ти будеш у безпеці. Запам’ятай, віднині ти моя коханка.

- Хто о о?

- Коханка, - сказав я. - Не насправді, звичайно, а так. Про людське око.

Ох, ці берізки, наречені ви мої у ситцевих платтячках. Після грози ви ще кращі, умиті й причесані.

Я виїхав на трасу й увімкнув дальнє світло.

Тепер до Moscau вела широка пряма дорога і, незважаючи на мокрий асфальт, «Опель» нор мально почувався на швидкості сто шістдесят кілометрів. Палити таку машину не підніметься рука, тим більше, що вона ніколи не вкаже на французький слід… Слід, як завжди, буде чеченським… А з огляду на те, що я подарував Асі життя, він може виявитися й українським.

Обидва варіанти мене цілком влаштовують.

Коли я Асю затяг до підвалу і прикував бранзолетками до труби завтовшки з ґрана томет, то не втримався, щоб не спитати:

- Ти пам’ятаєш кобилу отамана Чучупака?

- Жлоб, - сказала вона, не лишаючи мені шансу почути рідну мову. - Ты всегда был жлобом и таким остался.

- А ти, виявляється, завжди була секс отом.

- Зря я спасла тебе жизнь тогда, в Знамен ском.