Читать «Елементал» онлайн - страница 52

- Тепер повернися лицем до мене.

Я знов таки послухався цього спокійного голосу, повернувся й побачив, що належить він не кнурові. Це, безперечно, був той фіскал, що залишився в моїй кодовій лічилці під іменем Раз. Раз та гаразд, подумав я, тим більше, що тепер у мій бік дивився своєю потворною нізд рею короткий «калашник». Фіскал дивився набагато доброзичливіше, у нього було майже інтеліґентне обличчя, яке трішки псував тільки розтовчений ніс, та ще вуха були такі, наче по краях їх обгризли щури.

- Скільки вас? - спитав він.

- Я сам.

- Не бреши! Бо прикінчу.

- Якби нас було більше, ти б мене порішив одразу, - сказав я, вставляючи йому свій розум. - А так… за живого ти матимеш більшу віддяку, правда ж?

- Не твоє діло, - сказав він, однак ідея, яку я йому підкинув, уже знайшла своє місце в його черепній коробці. Тобто я виграв у нього коротенький тайм аут. Але те, що сталося потім, убило мене наповал.

- Візьми наручники і спускайся вниз, - сказав він.

Мені спершу здалося, що це він до мене, та погляд його ковзнув на коротку мить угору, на східці, що вели до другого поверху, і я зрозумів, що там, над моєю головою, уже хтось стоїть.

Сто чортів у печінку! Та їх тут було не п’ятеро… Ти просто придурок зі своєю лічил кою, ти з нею здитинів, схибнувся, сто чортів у грозу і блискавку… Чи, може, це Хеда? Може, це її вже встигли зазомбувати? Хеда… Увесь цей час, відколи я вилупився з «Опеля» і пірнув у грозу, я зовсім про неї не думав. Зумисне не думав, щоб не наврочити, бо такі думки зава жають, такі думки шкодять, вони часом просто смертельні. І ось тепер я, нарешті, мушу про неї згадати.

- Тільки ворухнешся - застрелю, - спокій но каже інтелігентний фіскал з обгризеними вухами.

Я вже чую пружні кроки на сходах і подзень кування бранзолеток. Не тих, звичайно, що носять жінки.

- Руки за спину й докупи зап’ястками, - каже інтелігент з увім’ятими щербатими ніздрями, а третя ніздря «калашника» бездо ганно кругла.

Я слухняно заводжу руки за спину і під ту мить, коли до них торкається не метал, а тільки його холод, роблю один блискавичний рух. Та ні, це відбувається значно швидше, ніж спала хує блискавка, клацають бранзолетки чи на тискується спускова скоба автомата; якщо ти не натренований стріляти в терориста у на товпі, а зараз не хочеш покласти разом зі мною свого братана, то опусти автомат, він тобі вже ні до чого, в такій ситуації немає гіршої зброї за «калашник», повір мені, братчику, якщо не хочеш випустити кишки з оцього чудового хлопця, який так необачно опинився в моєму «захваті попідсилки»; це вам, пане Сіяк, не карате і навіть не бойовий гопак, це страшний захват, коли одна рука обіймає ваш стан і її сталеві пальці входять глибоко у живіт, попід ребра, так, що захоплюють їх ізсередини, а друга рука п’ятірнею змикається на горлянці, як вовча паща. І що цікаво, цей прийом най краще демонструвати на таких от жилавих хлопцях, худих, сухорлявих, які беруть не силою й масою, а своєю неймовірною сприт ністю і вертлявістю. Я знаю цей тип, вони гнучкі і слизькі, як глистюки, вони не даються ні рук, ні ніг, ти перемолотиш сто тонн повітря, поки влучиш у його дрібну зміїну голівку.