Читать «Елементал» онлайн - страница 51

Він слушно чекав, поки той гепнеться об стіну, пустивши червону слину, і тоді перед ним зостанеться тільки гола мішень. Балухатому, видно, ще не доводилося стріляти в терорис тів, коли ті шугають у людському натовпі, де повно жінок і дітей, він тільки стріляв у конкретні мішені, виокремлені і живі, навіть якщо то були жінки. Та поки блідолиций сповзав по стіні, як ганчір’яна лялька, я вже був під більярдним столом і присоромлював себе, що закотився сюди, наче від Салманової «лимонки», хоча на столі лежали всього на всього більярдні кулі. Та враз цей стіл почали прошивати кулі свинцеві, - ох, присягаюся хлібом, як кажуть брати чеченці, я не хотів цієї стрілянини, вона мені була зовсім ні до чого, ця стрекотня, бо… раз, два… так, їх уже тільки двоє, підказувала мені лічилочка, але ж неві домо, де він той другий, і що він тепер намис лить.

Цей, перший, ось тут, я бачу його ноги в білих маратонках, бачу їх тільки до колін, на яких віддулися холоші, і вже без вагань стріляю саме туди; викочуюся з під столу у мить його больового шоку і пускаю ще одну кулю в його праве плече, точнісінько в те місце, де колись зачепив мене «красавчик»: c’est la vie, c’est la guerre* - сьогодні ти, взавтра я.

Спершу на підлогу падає пістолет, потім невідь чому розлягається і сам красень - я ж його зовсім легенько підранив, тільки так, для постраху, а він, сучий син, придурився заледве не мертвим; тільки й того, що витріщив на мене лупаті очі, і я з великим співчуттям, що він не може ходити, узяв важкого, налитого свинцем більярдного кия і ткнув його в ложечку, в те місце, де в нормальних людей під грудною кліткою починається душа.

- Візьми, - сказав я. - Буде тобі замість ковіньки.

А до себе промовив лічилочку, що стала вже коротшою за комариний ніс: «Раз»… Де ж він, отой Раз, чому й досі не прибіг на постріли?

Я вийшов з більярдної, трохи соромлячись того, що тримаю пістолет у витягнутій правиці і різко воджу ним туди сюди, наче в моїй руці якийсь флюґер, що сам чує, звідки повіває вітер.

_____________________

*Таке життя, така війна (фр.).

А вітер повівав із тієї кімнатки, де я приглу шив кнура, тому вважав її найбезпечнішою, і коли, піднявшись у хол і дивуючись його порожнечі, рушив до сходів, які вже вели на другий поверх, той вітер якраз і війнув з отієї кімнати прямісінько в мою спину.

- Кинь пістолет і підніми руки, - почув я спокійний голос. Такий спокійний і тихий, що не послухатись його було неможливо.

Невже окиглив кабанюка? - не вірив я своїм вухам, але розслабив руку, і «макар» вдарився об підлогу. - І того, що за поясом, також, - сказав він. - Без різких рухів.

Я витяг другого «макара», якого мав пода рувати Вессонові, і теж кинув на підлогу.