Читать «Генерал Олександр Греків: військова діяльність і доля» онлайн - страница 35

Виходячи з матеріалів архівно-кримінальної справи Грекова, СМЕРШ не мав жодних підстав для затримки Олександра Петровича. Тому, все залежало від слідчих: наскільки швидко вони зможуть зібрати докази вини генерала та витягнути з нього відповідні «зізнання». Перший допит у ніч з 21 на 22 вересня дав слідчим усі підстави для арешту Грекова. 29 вересня майор Данилов, що вів справи еміграції, отримав ордер № 420 на арешт Олександра Грекова. У ніч на 1 жовтня відбувся другий допит, після якого було вирішено відправити колишнього генерала за місцем «прописки» — до Києва, в МДБ УРСР.

За кілька днів Грекова було привезено до Лук'янівської в'язниці. Його справа потрапила до начальника відділу слідчої частини МДБ майора Черкасова, який і провів переважну більшість допитів генерала. Слідчий не знехтував можливістю погортати спогади різних «дрібнобуржуазних націоналістів» та зробити виписки, що стосувалися Олександра Петровича. Зміст допитів більше нагадував інтерв'ю про минулі роки, оскільки, як виявилося, справа Грекова майже не містила оперативної інформації.

У Лук'янівській в'язниці генерал пробув до травня 1949 р. Його тримали «про всяк випадок», оскільки саме тоді в МДБ УРСР розглядалися справи інших українських емігрантів і свідчення Олександра Петровича могли знадобитися у будь-який час.

5 травня 1949 р. лікар Лук'янівської в'язниці Гладенко оглянув 74-літнього Грекова та визнав, що той «здоров, пригоден к легкому физическому труду по возрасту». За постановою Особливої наради при Міністрі державної безпеки СРСР від 6 липня 1949 р. генерал мусив 25 років відбути у виправно-трудових таборах. 23 липня того ж року Олександра Петровича було відправлено до Озерного табору.

Свою подорож до табору та перебування там Греків докладно описав у спогадах, надрукованих у згадуваному «Вестнике Первопоходника». Після смерті Сталіна він, як австрійський громадянин, почав домагатися виїзду з табору на «батьківщину». Крім того, за Олександра Петровича усюди просила його донька, яка випадково довідалася про долю батька. Понад рік Грекова відмовляли від подорожі до Австрії, потім почали агітувати відмовитися від австрійського громадянства, й лише тоді обіцяли випустити з СРСР. Але не дарма Олександр Петрович мав першу юридичну освіту. Він здогадувався, що якщо піде на це, то назавжди залишиться у Сибіру. До справи підключилося австрійське посольство, яке також взялося домагатися повернення Грекова.

Врешті-решт генерал Греків підпав під масове звільнення, яке наприкінці 1955 р. почала спеціально створена Комісія Президії Верховної Ради СРСР, хоча черга до нього дійшла лише влітку 1956 р. Незабаром йому видали документ такого змісту:

«Выписка из протокола № 118

заседания Комиссии Президиума Верховного Совета СССР по рассмотрению дел на лиц, отбывающих наказание за политические, должностные и хозяйственные преступления от 20 августа 1956 г.

Слушали: 30. Греков Александр Петрович, 1875 года рождения, уроженец Черниговской области, осужденого 6 июля 1949 г. Особым совещанием при МГБ СССР по ст. 54-2, 54–11 УК УССР на 25 лет лишения свободы за участие в антисоветских белогвардейских организациях и активную антисоветскую деятельность.

Постановили: Признать правильным осуждение по ст. 58-4 УК РСФСР и от дальнейшего наказания освободить.

Председатель комиссии Меркурьев» .