Читать «Генерал Олександр Греків: військова діяльність і доля» онлайн - страница 32

Яким склався життєвий шлях генерала Грекова у подальшому? З УГА Олександр Петрович подався до Румунії, але там не прийшовся до вподоби владі, оскільки мав величезний авторитет серед місцевого українського населення. Офіційні румунські представники зажадали від генерала негайно облишити країну. Грекову довелося податися до столиці Австрії міста Відня, де мешкало багато вихідців з Галичини, серед яких Греків сподівався знайти прихильників. Так воно і сталося, й після приїзду генерал став відігравати одну зі значних ролей у середовищі української еміграції.

Минув час, пішла в історію ЗУНР, припинила своє існування УГА, а 21 листопада 1920 р. поляками було інтерновано армію УНР. Галицькі діячі голосно звинувачували «запроданську» політику Симона Петлюри, який згідно з Варшавською угодою зрікся на користь поляків колишніх територій ЗУНР. Через це у галицькому загалі ставлення до наддніпрянців у цілому було не найкращим. За таких умов постать генерала Грекова, наддніпрянця за походженням та галицького героя, знову набула політичного значення.

Навколо нього почали гуртуватися найбільш незадоволені політикою Петлюри діячі: галицька інтелігенція, прихильники партії самостійників (розгромленої Петлюрою під час ліквідації Оскілківського повстання у квітні 1919 р.), гетьманці. Таким чином, Греків міг цілком перетворитися на одного з лідерів опозиції Петлюри, який, на відміну від попередників, об'єднав би як галичан, так і наддніпрянців.

12 лютого 1921 р. у Відні на чолі з відомим політичним діячем та прихильником гетьманства Сергієм Шелухіним було створено так звану Всеукраїнську національну раду. Заступниками Шелухіна було обрано генерала Олександра Грекова та відомого галицького діяча Романа Перфецького, секретарем — Миколу Залізняка. До складу ради увійшли галицькі політики (Є.Левицький, О.Назарук), гетьманці (О.Скоропис-Йолтуховський, С.Шемет та ін.) та самостійники (В.Оскілко, А.Макаренко, П.Андрієвський та ін.). За задумом організаторів ради вона мала складатися з представників Наддніпрянщини, Галичини та Кубані.

Проте, у раді одразу з' явилися серйозні протиріччя. Керівництво партії самостійників (до складу якої вступив і генерал Греків) прагнуло використати новостворену організацію у своїх інтересах. Нагадаємо, що після невдалого повстання отамана Оскілка самостійники мусили втікати до Польщі. Тут, як противники Петлюри, який тоді ще був у стані війни з Польщею, вони зустріли гарний прийом. Близько року Андрієвський, Макаренко та інші керівники самостійників почувалися в Польщі досить упевнено, доки в неї не попросив допомоги сам Петлюра. Звичайно, поляки одразу переорієнтувалися з самостійників на Головного Отамана, який пішов на значні політичні поступки їм. Тепер, у 1921 р., самостійники прагнули відігратися та знов привернути до себе польські симпатії. Робилося це без згоди галицьких представників, які сприймали поляків виключно як ворога.