Читать «Революційна стихія. Зимовий похід 1919-20 pp. Спомини» онлайн - страница 98

Ні формальний перехід на сторону білих, ні визнання влади червоних росіян не вплинули на ставлення населення до Галицької Армії. Населення вважало її своєю Українською Армією і вірили, що вона стане в обороні прав свого народу, коди прийде на те час. Село, наше українське село, що пережило весь жах довгої революційної війни, навчилося відрізняти своїх від чужих, не звертаючи уваги тільки на вивіски. Навіть будучи в пасивній ролі Українська Галицька Армія творила велике діло одним своїм перебуванням на Великій Україні. Ідея соборної України ставала ідеєю народних мас. І населення до обох армій ставилося однаково.

Розділ V

Хитання. Проти червоної Москви. Політична тактика червоних росіян. Повстанці. На Лівобережжі. На захід. Бершадь. Демонстрації: Гайсин, Ольвіополь, Долинська, Вознесенськ. На південь чи на північ? Катастрофа Української Галицької Армії. За чужу державність.

Праця Волоха і боротьбистів, визнання Українською Галицькою Армією Радянської влади, складна стратегічна ситуація, важкий матеріальний стан, тиф, фізична і моральна перевтома — все це вкупі викликало хитання і в Наддніпрянській Армії. 1 поміж боротьбистами були чесні та ідейні одиниці. Були вони, без сумніву, патріотами і на «ради» дивилися не як на ціль, а як на засіб. Українська Галицька Армія теж не ставила собі ціллю боротися за «ради»; вона визнавала цю форму влади як конечність, як засіб до утворення Соборної Української Держави.

Чому боротьбисти, Волох і галичани обов'язково повинні помилятися, а ми ні? Чи не можна припустити, що вони ліпше від нас орієнтуються в тих змінах і надзвичайно складній політичній ситуації, що створилася внаслідок воєн і революції? Відтяті довший час від світу, захоплені важкою боротьбою проти багатьох ворогів, що під різними прапорами перли на нашу батьківщину, могли ж і можемо помилятися й ми! Де правдивий шлях до ідеалу? Де порятунок? Такі запитання кружляли в голові тих, що знайшли в собі силу не скласти зброї і не змінити свого прапора ше й після Любара. Створювались надзвичайно важкі настрої. Треба було шукати 1 ходу. І в шуканнях найкращого виходу не важко було збитися манівці.

Білі росіяни творили фронт приблизно по лінії р. Кодима, м. Олвіополь, Новомиргород і дальше до Кременчука. Червоні росіяни підходили головними своїми силами до залізниці Черкаси — Вапнярка, а ми лишилися між ними в «нейтральній смузі». Велитенські кліщі от-от збиралися клацнути і роздавити нахабників, що посміли стати у ворожу позицію до обох світових сил, стати між фронтами збожеволілої революції і чорної світової реакції. Одна сила ставила собі завдання викликати всесвітню соціалістичну революцію, а друга намагалася відбудувати стару «тюрму народів», навіть не змінюючи вивіски. Але обидві сили були проти національної революції, яку творили ми. Обидві сили муслили усунути нас зі свого шляху. А це можна було зробити, тільки знищивши нас. Не втрачаючи надії на фізичне знищення, наші вороги намагалися знищити нас морально, бо геройська смерть відданих до фанатизму ідеї національного визволення, не була би перемогою наших ворогів. Тому обидві сили залицялися до нас і манили до себе. Деніюн пропонував «союз без політики», а Троцький наказував