Читать «Революційна стихія. Зимовий похід 1919-20 pp. Спомини» онлайн - страница 92

Не бажаючи розпочинати бійку з червоними росіянами, Начальна Команда Української Галицької армії залишила вінницю і від'їхала на південь. 30–31 грудня 1919 року галицькі частини вийшли з Вінниці, а 1 січня 1920 року там же у вінниці організувався Революційний Комітет Української Галицької Армії. Хто входив до складу, не відомо, бо не довелося бачити ні однієї відозви чи наказу, підписаних прізвищами членів комітету.

Найперше Революційний Комітет Української Галицької Армії творив «єдиний революційний фронт» з росіянами і, не чекаючи довго, підписав договір з Революційним Комітетом Поділля І (комітет російський) про перехід Української Галицької Армії на сторону Червоної Російської Армії. Залишається невиясненим, чому Революційний Комітет Української Галицької Армії підписував договір з російським комітетом Поділля, а не з уповноваженими представниками Російського політичного центру. Цей договір був визнаний пізніше майже цілою Українською Галицькою Армією.

Свої найближчі цілі Революційний Комітет Української Гадицької Армії оголосив у відозві «До галицьких стрільців і старший» Зміст відозвитакий: «Надійшла хвиля відповіді Денікінові иа київську зраду, шляхті на десятки тисяч інтернованих галицьких українців і плани супроти українського народу та державам Антанти за торг нашою кров'ю, почуваннями та землею. У Вінниці постав Ревком Української Галицької Армії, який поставив своїм завданням довести до швидкого порозуміння з тими українськими кругами, які стоять на платформі Української Радянської Соціалістичної Республіки, і, піддержуючи Український Радянський Уряд, стати основною частиною Української Червоної Армії

Українське Червона Армія понесе разом зі синьо-жовтим прапором червоний прапор революції…

Українське Галицька Армія має стати Червоною в цілості шляхом порядку і дотримуватися повної дисципліни.

Нашим стремлінням є, щоби це довершити разом з Наддніпрянською Армією і всіма іншими групами Українських Військ.

Теперішня збірна станиця Ревкому Української Галицької Армії, в яку мають зголошуватися всі галицькі стрільці та старшини, що виходять зі шпиталів або знаходяться на території, зайнятій радянськими військами, дбає про забезпечення галицьких українців». У кінці заклики.

Ні одним словом не згадано Росії (принаймні російської буржуазії як ворога України, уся увага звернена иа Дснікіна особисто. Щодо поляків та Антанти, то «помста» буле ціллю червоних росіян. Ледве чи серйозний політик захопився би помстою. Та воно й зрозуміло: не чиєму возі їдеш, того волю твори. Росіяни зразу заткнули би багнетами пельку новоявленим українським червоним державникам, якби останні натякнули хоч словом, що між росіянами є вороги українського народу. Червоні росіяни декларували себе великими приятелями визвольних змагань України.