Читать «Революційна стихія. Зимовий похід 1919-20 pp. Спомини» онлайн - страница 7

Тяжким, хресним шляхом йшов український нарід до свого національного і державно-політичного визволення. З усіх боків облягли його вороги, намагаючись не тільки підбити Україну під свою зверхність, а Й до кінця знищити всі ті вияви самостійного національно-культурного життя, які після російської революції щораз сильніше починали прокидатись в ньому.

1 в той час, коли, здавалось, ворог перемагав, коли байдужість і бездіяльність охопили всі верстви громадянства нашого і армії, ти один горів завзяттям і своєю невтомною енергією запалював серця борців до нових змагань, до нової боротьби з запеклим ворогом української національної ідеї — москалем.

Твоє життя, повне великої моральної сили єство в найбільшій мірі одушевило історичний похід армії У.Н.Р. в запілля ворога, коли ім'я отамана Юрка Тютюнника стало синонімом непереможного лицарського духу, коли воно промовлялось ворогами зі страхом і пошаною, а в серцях народу будило надії на визволення, на остаточну перемогу.

І сьогодні, в цей великий день роздачі орденів «Залізного Хреста», котрий нагадав всім нам величність і геройство безпримірної велетенської боротьби армії У.Н.Р. в запіллю ворога, в цей весняний день, коли вся природа встає від довгого сну, вириваючись з міцних обіймів жми, прокидаються і розцвітають в наших серцях надії на майбутнє визволення, крїлне і зростає думка, то ти, дорогий батьку-отамане, незабаром поведеш сміх дітей на широкі лани і стели рідної України.

І ми чекаємо цього слушного часу, вірячи, що з тобою ми принесем Українському народу довгожадану волю, бо з іменем твоїм зв'язане слава і перемога!

Слава нашому батьку-отаманові!

Слава непереможному борцеві за волю Українського народу Юрку Тютюннику!

Слава! Слава! Слава!»

Можна лише здогадуватися, що коїлось у душі Юрка Тютюнника, коли він звертався до Українського Радянського уряду з клопотанням про помилування (ГПУ УРСР дає санкцію на застосування амністії). 28 грудня 1923 р. Президія РВЦНК задовольнила клопотання Тютюнника. Примирення відбулося (з-за кордону були привезені хвора жінка й діти; передав генерал- хорунжий органам ГПУ і свій архів). Більше того, Юрка Осиповича призначають викладачем «стратегії й тактики громадянської війни» в Харківську школу червоних старшин.

Ось як описує уже згадуваний Г. Бесєдовський випадкову зустріч з Тютюнником у цей період: «Пам'ятаю, я спіткав його на вулиці в Харкові в 1925 і запитав, що він робить. Відповів з глумливим усміхом: «Даю виклади бандитизму».

Різнобічно обдарований, Юрко Тютюнник пише кіносценарії під псевдонімом Г. Юртик, обіймає посаду старшого редактора художніх фільмів у редактораті «Всеукраїнського фото кіноуправління», бере участь у написанні сценарію довженківської «Звенигори», зіграє роль самого себе в фільмі «П.К.П.». З під його пера вийшли 1925 року спогади «З поляками проти України», щоправда написані не без підказки ГПУ.

Та все ж остаточно «присвоїти і використати» Юрка Тютюнника большевикам так і не вдалося. «Настрій його щораз більше чорнішав, — засвідчує Г. Бесєдовський. — Нова політика Сталіна, спрямована спеціяльно проти селян, не могла не відбитися і на Україні, де вона повела до цілковитої зміни навіть тої обмеженої автономії, яка тоді ще існувала. Тютюнник зачав настроюватися опозіційно і, на весну 1929, в одній приватній розмові сказав, що при такій політиці совєтська влада на Україні безсумніву впаде та що на її місце прийде фашизм. Про цю розмову донесли до ГПУ. Тютюнника безпроволочно арештували і вислали в Москву».