Читать «Революційна стихія. Зимовий похід 1919-20 pp. Спомини» онлайн - страница 54

У вечері я переїхав до міста, де весь час перебувала моя родина. По умові з Левком Шевченком не мав я виявляти свого відношення до руху. Тепер авторитет Левка Шевченка піднявся на таку височінь, що можна було сміливо обійтися без «участи» Павловського та моєї.

Я не виходив з хати. На другий день по захопленню Звенигородки по головній вулиці вели полонених на села «сапати буряки».

Попереду йшли сорок і один старшина, а з ними щось більше тисячі «камрадів». Ескортою командував дід Нечитайло (колишній член Другої Державної Думи з волосних писарів); на плечах в його була рушниця, при боці шабля. Дід увійшов у свою роллю і галасував на німців.

— Ногу, німчура! Ногу! Знай нашу повстанську команду. Ногу! Раз. два. три! Раз. два три! два три!.

І німці виконували «повстанську команду». Декотрі усміхалися, декотрі червоніли, та більшість йшла зовсім спокійно.

До Звенигородки дійшли вісти про повстання в сусідніх повітах. Повстанчий штаб випустив заклик до всіх повстанців організувати центр усього руху, а поки що присилати зв'язки і виконувати розпорядження штабу.

Минали дні. Зв'язки з сусідніх повітів не приходили. Левко Шевченко робив проби вислати допомогові загони на Уманщину і Таращанщину, але запізнився. Перший запал повстанців потах. Очевидячки всім було відомо, що повстання не має загального характеру, що Звенигородщина виступила одинокою. Кількість активних борців, що залишилися в розпорядженню Левка Шевченка, не сягала й до чотирьох тисяч. Решта, позбувшись безпосередньої небезпеки, розійшлася сапати буряки в купі з полоненими німцями. Бракувало старшин для командних посад.

Тим часом німецька команда стягла значні сили. Вони перехопили всі шляхи і розпочали концентричний наступ на місто. Свій рух пристосували так, щоб атакувати місто вдосвіта. Левко Шевченко прислав до мене штабового старшину порадитися.

Боротися зі значно переважаючими силами німців, коли виявилося, що до звенигородців не пристав ніхто, щоб обороняти ні для чого зараз не потрібне місто, не було рації. Могло бути два рішення: а) негайно перейти до наступу і прорватися в якому-небудь напрямку, по чім запровадити партизантку; і б) як тільки смеркне, зараз же розбитися на дрібні загони, перебратися вночі лісами через німецький перстінь, а потім розійтися до дому, приховавши зброю до кращого часу. Таку думку передав я Левкові Шевченкові, але він журився ще й моєю долею; що буде зі мною, коли прийдуть німці, ніхто не міг сказати. Не виключений був прихід нового загону «русскіх офіцеров», а ті вже не «для опита» могли помститися на мені за мою попередню роботу. Як не як, не одному штабові була відома моя роля. У Левка Шевченка був свій план, з котрим я погодився.

Через годину старшини штабу прийшли до мого помешкання, заарештували мене і провели під ескортою по головній вулиці до штабу. Населення Звенигородки власними очима бачило цю комедію. І мабуть не одна жаліслива бабуся помолилася за упокой моєї грішної душі.