Читать «Революційна стихія. Зимовий похід 1919-20 pp. Спомини» онлайн - страница 129

Надії підвели і Бронштейна-Троцького, і тих, що надіялися «обдурить москаля».

До честі української нації виявилось, що навербувати серед українських робітників і селян цілі полки яничарів є річчю виключеною навіть для такого геніального провокатора, як Троцький. Не знайшлося багато серед українців осіб, достойнихз заняти посади командирів та комісарів частин Російської Армії, тому «червоний Главковерх» використав своїх родичів жидів, котрі виконували ретельно завдання свого шефа; їх служба російському імперіалізмові полегшена тим, що вони належали до «ліц, блізко знакомих с украінскімі условіямі», вигодуваних українським хлібом. Вони виступили в ролі «бєспощадних» катів усього, що не подобалось Москві.

Навіть най лівіші українські елементи, як члени Української комуністичної партії, були небезпечними для військової політики росіян на Україні, бо вони серйозно хотіли організувати Українську Армію, а не нищити її так, як мусили нищити і нищили агенти Бронштейна-Троцького на Україні.

Незважаючи на свою «планомєрность» і, мабуть, уже занадто велику «твьордость», виявлену росіянами і їхніми підпомагачами, все-таки не вдалося викорінити таку небезпечну річ, як «язва професіонального партизанства», бо ту «язву» для російського панування підтримувало «всьо честноє і сознатєльноє» трудове українське населення.

Практична політика росіян ніколи не ставила собі завдання будувати Українську Армію. Та й не могла вона того робити, бо це було би національним самогубством. А росіяни, незважаючи на все божевілля, що виявили вони в своїй революції, все ще не дійшли до такого щабля ідіотизму, щоб кінчати самогубством. Цілу зиму 1919-20 років і весну, як і перед тим, росіяни намагалися усунути «вєлічайшеє практічєскоє затруднєніє» для своєї політики. Це виявилось у послідовному та упертому нищенні української озброєної сили.

Були знищені волохівсько-боротьбистські «регулярні війська», що зайняли Умань. Не звернули уваги на попередні вільні і невільні заслуги перед Москвою Волоха і Ревкому Правобережжя.

Українська Галицька Армія теж не стала «основною частиною Української Червоної Армії», хоч росіяни дивувалися дисциплінованості галицьких частин і вважали їх боєздатними, бо посилали на фронт, все-таки вирішили знищити Українську Галицьку Армію не зброєю. Загибель армії від зброї ворогів не дає переможцеві сотої частини того, що дає самознищення армії. Над таким завданням працювали Порайко, Затонський та інші, закликаючи стрільців до погромів своїх старшин, як то було на мітингах в Бершаді, Балті та інших місцях. Цим пояснюється висилка з частин кращих старшин до Балти і Києва, звідкіля більшість їх не вернулася, та, мабуть, і не повернеться вже. Фізичне знищення армії ворогом пориває націю до нової боротьби, дає їй сили творити нові й нові армії, воно оточує армію ореолом слави. Зате самознищення через моральний розклад відбирає охоту дальше боротися, зневірює і деморалізує саму націю, а на армію накладає пляму ганьби. Останньої цілі Москва хотіла досягти своєю військовою політикою в Українській Галицікій Арммії.