Читать «Революційна стихія. Зимовий похід 1919-20 pp. Спомини» онлайн - страница 111

Нам не довелося ходити на Одесу, бо це не було в інтересах Польщі. Варшава керувала нашою політикою і військом.

Найбільшого подиву гідна упертість Української Галицько Армії, з якою вона намагалася схоронити свою бойову силу. Та сила потрібна була українському народові. У похмурі дні осені 1918 року народилася вона і, тільки зіп'явшись на ноги, мусила статні в обороні своєї Батьківщини. Від берегів Сяну і гір Карпатських до самого Дніпра пронесла вона національний прапор, усе більше переймаючись ідеєю боротьби за Соборну Українську Державу. Залишена без політичного проводу, вона не раз неправильно орієнтувалася у надзвичайно складних політичних обставинах і внаслідок того помилялася. Було в неї палаюче любов'ю до Батьківщини серце, та не було належного політичного досвіду і витривалості, щоби холодним розумом зважити всі «за» і «проти» перед прийняттям рішення. Унаслідок цього прийшла катастрофа: Української Галицької Армії як організаційної сили не стало в ясні та теплі дні весни 1920 року. То є страшна катастрофа. Кожна армія, йдучи в бій, може загинути, але загинути за власну ідею не шкода.

Виступ Української Галицької Армії проти росіян велику користь дав ворогам, а нам зробив шкоду. Він був передчасний і необдуманий.

Поки є живі колишні члени таємно? Національної Команди Уж-І Наської Галицької Армії, обов'язком їх перед Батьківщиною є подати, котрий з ворогів і як саме спровокував виступ, що потяг зі собою неоправдану катастрофу.

Поза іншими, була в обох арміях одна ціль — зберегти себе через зиму 1919—20 рр. для подальшої боротьби. Українська Галицька Армія політично оборонялася. Момент переходу до наступу був невдало вибраний і, як наслідок, поразка — ціль не була осягнута.

Наддніпрянська Армія вирішила, що ліпше бити, ніж бути битою. Вона весь час мала провідну політичну лінію. Ні разу не схилила прапори, ні одного компромісу з ворогом! І це її врятувало. Армія нападала на ворогів і не тільки зберегла себе, а навіть побільшила свою силу. Наслідком була перемога, бо ми осягнули поставлену ціль.

Не вина нашої армії, що після того, як вона віддала себе в розпорядження наших політиків, їй довелося воювати не за власну ідею, а за ідею польської нації. Для нас було би ліпше вирішувати політичні питання без окремого політичного проводу, бо як мати окремий політичний провід, то ліпше не мати його.

Невдала політика довела Наддніпрянську Армію туди, де вже перебувала Українська Галицька Армія — за польські дроти. Армія не зуміла своєчасно об'єднатися. Це зробили за нас політики, об'єднавши нас у неволі. Підпорядкування нашої політики політиці Москви та Варшави неминуче мусило підпорядкувати і нашого козака російському солдатові та польському жовнірові.

Ще коли армія марширувала в район Любара, Головна команда дала розпорядження, що надалі в армії залишаються тільки «бажаючі». Усі, хто не хотів дальше провадити боротьбу, використали дозвіл і залишили армію. Отже, з Любара вирушили тільки «бажаючі», охочі.