Читать «Революційна стихія. Зимовий похід 1919-20 pp. Спомини» онлайн - страница 11

— Малороси! Піднесіть руки!

Піднесло руки коло половини присутніх.

— Хохли! Піднесіть руки!

Знов піднесла руки добра третина.

— Українці, малороси і хохли! Всі разом піднесіть руки!

Понад головами кількатисячної юрби піднісся ліс рук. Одиниці, що не піднесли рук, не були помітні серед загалу.

Я відчитав свій звіт, уже ухвалений залоговою радою, і з'ясував, що всім присутнім прочитають кілька лекцій на різні політичні теми. Читати лекції будуть на рідній мові «оттакій, як я тепер говорю». На се, щоби ухвалити програму лекцій і встановити чергу поміж частинами, запропонував вибрати з-поміж себе депутатів по одному від роти. Вибори проведено тут же на площі. Потім говорило багато промовців, поміж ними: Мацько, Титаренко, Іванчук (старшини) і Масак та Близнюк (цивільні, члени Української Громади). Всі промовляли по-українському. Промови інтелігентів на «мужицькій» мові зробили надзвичайне вражіння на присутніх. Ніби не дихаючи, слухали «дядьки в шинелях», а коли промовець кінчав, буря оплесків зривалася понад головами і помішані «слава» та «гура» неслися вулицями Сімферополя. Промовці з'ясували, що «малороси» і «хохли» — це назви, якими наділили нас наші вороги, гнобителі і що правдива назва всіх людей, що говорять такою ж мовою, як і промовці, є українці, а наша батьківщина, коли була вільною, то звалася не «Малоросією», але Україною і так має знову називатися. Одному з промовців набігла думка показати синьо- жовту стрічку і запропонувати піднести руки тим, що знають значіння з'єднаних кольорів. Всього з десяток людей знали кольори національного прапора. Маси ще не знали того.

Розійшлися в темряві ночі.

Вибрані депутати назвали себе комітетом Українського Військового Клубу імені гетьмана Петра Дорошенка. Почалася робота. Та разом же почалася і боротьба з москалями. Зразу москалі гадали без великого труду зломити вплив на маси «фантазьорів», як вони спочатку звали нас. Стали відбуватися лекції по уложеній програмі. По своїй ідеї всі лекції мали підкреслити нашу національну окремішність. Яку тему не зачепив би лектор: земельне питання, війну, освіту, економічні справи і т.и. — обовязково само по собі перед аудиторією повставало питання про розбіжність, а навіть і протилежність інтересів України і Росії.

Не раз підводиться було й який-небудь бородатий козак, а часом і старшина, щоб зробити запитання лекторові:

— А чи не буде ота федерація відокремленням України від російської держави? Бо під час революції всі повинні єднатися, а не ріжнитися…

Уже відчувалася робота москалів. То від них пішла ідея «єдінаго революціоннаго фронта». Вона баламутила голови тим, що були найменше політично розвинуті і не мали досить природного розуму, щоби критично відноситись до теревенів язикатих московських соціялістів ріжних порід.

Звичайно лектор пояснював, що все буде залежати від бажання українського народу, який має висловитися на з'їздах. Поміж ініціаторами «освідомлювання» були люди, що з початку ж стали на позицію незалежності української держави від Росії. Революція тільки починалася, а вже відчувалося серед «дядьків у шинелях» стихійне бажання відокремитися в свої національні військові частини. Треба було бути вповні профаном, щоб не передбачити того, що коли хто-небудь стане на шляху дальшого розвитку нашого руху, то відокремлені в окремі військові частини «дядьки» докажуть, що вони вміють уживати зброю. А там, де запахне кров'ю, вже ніхто не жахатиметься зломати «єдіний революціонний фронт» і «відокремлення», хіба що наші вороги. Такою є логіка всякої боротьби. Розуміли все ми, розуміли й москалі.