Читать «Україна у революційну добу. Рік 1920» онлайн - страница 34

Проте, незважаючи на відомі накази, спроби роззброєння стрільців повторювалися, на цьому ґрунті виникали гострі суперечності. Зокрема, протестуючи проти такої «сваволі», 4-та бригада ЧУГА ледь не вдалася до самовільного переходу румунського кордону, а її кінна сотня перекинулася до повстанців.

У найважчому становищі опинився розташований під Одесою III корпус УГА, що першим серед галицьких частин був змушений доводити вірність новому союзникові. З 3314 чоловік особового складу в його бойових частинах залишилося всього 660 вояків. Спільно із військами 45-ї радянської дивізії з 12 по 22 лютого 1920 р. III корпус здійснив низку бойових операцій проти денікінської групи генерала М. Брєдова, який відступав уздовж Дністра для з'єднання з поляками. Під час кровопролитних боїв багато добровольців було захоплено у полон.

У таких військово-політичних умовах розгорталася реорганізація ЧУГА. Через розкиданість по різних місцевостях її частин, а також суперечливість оперативних даних важко визначити бойовий стан Галицької армії на момент переходу до більшовиків. У списках Начальної команди було зареєстровано 16785 хворих стрільців, але про багатьох з них відомостей не існувало. Нараховувалося 38137 осіб, які видужували, проте почастішали випадки повторного захворювання на тиф. Отже, у бойових частинах продовжували нести службу всього 18243 офіцерів і стрільців.

Згідно з директивами командування Червоної армії, реформування ЧУГА в місцях розташування частин мало тривати з середини січня до 10 березня 1920 р., а потім вона вливалася до складу призначених радянських дивізій. Цей процес розпочався під проводом власних командирів за участю представників армії, а завершували його більшовицькі військові та партійні діячі. Після укладення відомого договору в Києві Начальний (Балтський) ревком, що поступово привласнив собі назву «Начальна команда», відразу опинився у фарватері більшовицької політики. Найактивнішу діяльність у Балті демонстрував т. зв. польовий суд (фактично більшовицький ревтрибунал. — В. С.). За словами М. Алиськевича, його присуди «були єдиними подіями, що збуджували наші приспані нерви», тобто, свідчили про реальну небезпеку, яку несе новий союзник.

З переїздом Вінницького ревкому, який очолював згадуваний сотник В. Гандзінський, до Балти 21 лютого 1920 р. було створено об'єднаний ревком. Він усіляко демонстрував свою лояльність до нового союзника, за що навіть отримав назву «надкомуністичний». Незважаючи на це, плани щодо збереження цілісності та зміцнення боєздатності Галицької армії залишилися нездійсненими. Галичанам навіть не дозволили провести свій військовий з'їзд, на який вже почали обирати делегатів. «Похороном» УГА і «народженням» ЧУГА військові літописці згодом назвали приїзд 27 лютого 1920 р. до Балти В. Затонського. На проведених тоді нарадах більшість галицького військового командування виступила проти запропонованої ним концепції реорганізації УГА, але їхніми думками відверто знехтували. Відтак об'єднаний ревком відразу розпустили, його військово-оперативні функції передали новоствореній комендатурі на чолі з галицьким сотником Вациком, а ведення ідейно-політичної роботи серед вояцтва перейшло до Комуністичної партії (більшовиків) Східної Галичини та Буковини. Слід визнати, що певною мірою внутрішні суперечності між обома галицькими ревкомами, які «списували» один на одного свої помилки та прорахунки, все ж пов'язані з арештом командного складу УГА.