Читать «Україна у революційну добу. Рік 1920» онлайн - страница 35

За рішенням уряду УСРР на початку березня 1920 р. замість призначеного Балтським ревкомом 4 лютого тимчасовим Начальним вождем ЧУГА підполковника Амврозія Вітошинського, цю посаду обійняв тридцятирічний галичанин Василь Порайко. Потрапивши в роки Першої світової війни до російського полону, він вступив до більшовицької партії. Проте В. Порайко перебував у Києві і лише двічі приїжджав у місце розташування ЧУГА. Тому її реформуванням фактично керував його заступник у військових справах Солодуб, який, до речі, очолював більшовицький штаб оборони Києва під час наступу на українську столицю об'єднаних українських армій у серпні 1919 р. У той же час Начальна команда була офіційно «перейменована» (фактично скасована) на Польовий штаб ЧУГА, а її начальником призначено колишнього царського полковника В. Іванова, який прихильно ставився і цінував галичан за їх військові якості. У Польовому штабі залишилося багато колишніх службовців, зокрема, начальником оперативного відділу став полковник А. Шаманек, якому часто приписують головне авторство планів «перетворення» УГА на ЧУГА. Створений при штабі політвідділ, крім виховних завдань, був передусім покликаний виконувати фіскальні функції, тому стрільці називали його «око чрезвичайки».

Політвідділ очолив комуніст, галичанин П. Михайлик. На місце скасованого інституту військових судів УГА запровадили Революційний трибунал ЧУГА, який очолив Пучко, а потім його змінив Кириченко. Їхніми заступниками були С. Шухевич та В. Гандзінський. Керівником найгрізнішої в армії установи — «особового відділу», тобто «чрезвичайки», став В. Сірко, колишній учень Рогатин- ської гімназії.

Призначення партійних діячів помітного рангу на командні посади ЧУГА свідчить, що, приступаючи до її реформування, більшовицьке керівництво головну увагу приділяло політичним, а не військовим аспектам. Над національно свідомим галицьким вояцтвом нависла загроза репресій з боку революційного правосуддя. Однак багатьом галичанам удалося уникнути покарання завдяки С. Шухевичу. Ревтрибунал виніс тільки два смертні вироки, але й вони не були виконані.