Читать «Україна у революційну добу. Рік 1919» онлайн - страница 48

Щодо ключового питання — про організацію влади в УНР — конгрес ухвалив: «З огляду на небезпечний військовий часдоручити власть і оборону краю Директорії УНР, яка, доповнена представником од Наддністрянської України, до слідуючої сесії Трудового Конгресумає бути верховною властю і видавати закони, необхідні для оборони Республики, при чім ці закони передаються на затвердження найближчій сесії Трудового Конгресу.

Виконавча влада УНР належить Раді Міністрів, котра складається Директорією і в часі первої сесії Конгресу відповідає перед Директорією».

Президії форуму, за погодженням з Директорією, доручалося найближчим часом скликати чергову сесію Трудового Конгресу України. Програмні пункти резолюції були дуже короткими, але виразними й чіткими: «Конгрес Трудового Народу України стоїть проти організації робітничої диктатури і висловлюється за демократичний лад на Україні. В цілях закріплення демократичного ладу правительство УНР разом з комісіями має підготовити закон для виборів всенароднього парляменту Великої Соборної Української Республики.

…На основі всенароднього голосовання мають бути скликані нові органи влади на місцях, а до того місцева власть, в інтересах національної оборони, повинна належати довіреним правительства УНР — комісарам, які повинні працювати в контакті і під контролем місцевих трудових рад, обраних пропорціонально від селян і робітників».

Не такий виразний та категоричний, начебто позначений настроями приреченості, мають вигляд слова про війну за незалежність УНР, за збереження національної державності, її цілісності:

«У відношенню до захватів української території військом держав Антанти, арміями совітськими, польськими, донськими, добровольческими та румунськими Конгрес Трудового Народу України заявляє свій рішучий протест проти замахів на цілість, самостійність і незалежність Української Народньої Республики. Український народ хоче бути нейтральним і в дружніх відносинах з усіма иншими народами, але він не потерпить, щоб яка б не було держава накидала збройною силою свою волю українському народові».

Ухвалена Конгресом резолюція ніяк не може претендувати на роль програми революційних перетворень (навіть щонайстисліших, найзагальніших). Це лише декларація принципів, політичних орієнтирів, які навряд чи були концентрованим утіленням інтересів, домагань учасників визвольної революції, тим більше всього українства.

Підтвердженням такого висновку стала заява, подана до президії Конгресу блоком фракцій, що обстоював владу рад (українські соціал-демократи-незалежні, українські есери-ліві, російські соціалісти-революціонери і Бунд), які відмовилися брати участь у голосуванні за пропоновану правою більшістю з'їзду резолюцію. В заяві говорилося: «Не визнаючи з самого початку правомочности Конгресу, що було зазначено нами в декляраціях, ми бачили своє завдання лише в тому, аби з трибуни Конгресу оголосити вимоги трудового селянства та пролетаріяту, що боряться за соціялізм, за владу рад. Це завдання за два дні праці Конгресу виконано. З другого боку, з деклярацій фракцій, які складають більшість Конгресу, видно, що: 1. Конгрес цілком ухвалює політику Директорії, котра веде боротьбу проти революційних мас; 2. Конгрес ухвалює війну з Совітською Росією і згоду з імперіялістичними урядами Антанти, прикриваючись машкарою нейтралітету. Уряд, що скликав цей Конгрес на непевних підставах при умовах репресій проти революційно-соціялістичних партій, досяг своєї цілі, здобувши покірну більшість. Ми ще раз заявляємо, що цей Конгрес не має права говорити від імени трудових мас України. Виконуючи наказ своїх виборців, зазначені вище фракції залишають Конгрес і складають з себе всяку відповідальність за постанови Конгресу та за їх наслідки».