Читать «Україна у революційну добу. Рік 1919» онлайн - страница 46

Закінчувалася декларація «незалежників» низкою категоричних вимог, які були дуже близькими до позиції, що займав Центральний Виконавчий Комітет Всеукраїнської Ради селянських депутатів:

«1. Одержавши од Директорії всю повноту влади в Українській Республіці, Трудовий Конгрес не задержує її в своїх руках, а передає єдино правдивому представництву сили й волі революційного селянства і робітництва — радам робітничих і селянських депутатів.

2. Трудовий Конгрес оголошує Україну незалежною Соціялістичною Республикою.

3. Трудовий Конгрес пропонує російському світському урядові приступити до мирових переговорів і згоди між: двома соціялістичними республиками.

4. Трудовий Конгрес вимагає виводу з України чужостороннього імперіялістичного війська і невтручання імперіалістичних держав в українські справи.

5. Трудовий Конгрес складає тимчасове робітниче-селянське правительство з представників партій і груп, які стоять на ґрунті влади рад, якому доручає перевести по певній, виробленій Конгресом інструкції передачу влади робітниче-селянським радам і скликання Конгресу робітниче-селянських рад України, який вже і має утворити нормальний лад Української Соціялістичної Республіки Рад і організувати постійний уряд.

6. Після цього Трудовий Конгрес повинен розпуститися». Якщо взяти до уваги, що аналогічні, а то й радикальніші думки обстоювали й ті сили, які не брали участі в конгресі, але помітно впливали на настрої мас (більшовики, боротьбисти, частина бундівців), то стане зрозуміло: оголошення декларації незалежників було не прикрим епізодом для керівників конгресу, а позицією більшості політично активних верств суспільства, якою не варто було нехтувати і яку просто небезпечно було долати.

Однак гору взяла інша логіка — розстановка сил у керівному ядрі державного центру УНР, який неухильно дрейфував управо. Наочним виявом цієї тенденції стали процеси у фракції УПСР (центральної течії), що розгорнулися безпосередньо на конгресі.

До фракції пристала велика кількість селянських депутатів, які вбачали саме в есерах своїх найперших захисників. Це додало нової гостроти тим суперечностям, які виявлялися ще до форуму, — на самому конгресі під час засідань фракції з великим ентузіазмом сприймалися виступи М. Грушевського, який енергійно захищав трудовий принцип, ідеали соціалістичної революції й критикував реформістську позицію Директорії. Лише з великими труднощами вдалося узгодити спільну декларацію фракції. В ній, зокрема, вказувалося: «Оцінюючи великий подвиг українського трудового народу, котрий виключно своїми силами визволив свою країну з-під гетьмансько-поміщицького ярма, фракція УПСР вважає, щоцим повстанням трудового люду почалась нова ера соціяльного будівництва і національної творчости, і через це кладе в їх основу трудовий принціп, як єдину гарантію успіху в будуванню нового життя.