Читать «Україна у революційну добу. Рік 1919» онлайн - страница 331

С. Петлюра, І. Мазепа, урядовці, українські військовики переїжджали з місця на місце, однак скрізь потрапляли лише в нову та нову скруту. Так було і в Гречанах, і в Проскурові.

На настрої, вибір лінії поведінки в той час дуже вплинув польський емісар Чарноцький. Про його діяльність можна судити зі спогадів І. Мазепи: «… В моїй присутності Чарноцький зробив доповідь Петлюрі, зміст якої був приблизно такий. Ми, поляки, вас не ліквідуємо, хоч цього домагається Антанта. Ховаючи від держав Антанти своє прихильне до вас відношення, ми примушені йти на такі умови перемиря з вами, якими є останні, щоб показати, що ми на вас насідаємо. Тому про порозуміння з нами не турбуйтеся — все буде. Умови мира будуть остаточно встановлені через шість тижнів, коли Пілсудський взагалі має вирішити справу цілої Росії. Мусите продержатися цих кілька тижнів. Пілсудський обіцяв допомогти вам всім, чим тільки може.

Продовжуючи свої інформації, Чарноцький сказав, що польське командування згоджується зайняти лінію Камя'нець-Проскурів з тим, що наше військо може розташуватися в районі Проскурів- Шепетівка-Чуднів. Крім того, нам забезпечувався вільний транзит по лінії Шепетівка-Новоград-Волинський(Звягель) — Коростень-Житомир. З большевиками, казав Чарноцький, заключайте покищо тільки військовий союз. Денікін гине. При зустрічі з польським військом він битися не буде. Тільки заявить протест з приводу того, що поляки зайняли Волинь і Поділля, і на тому кінець. Мусите підтримувати контакт з Румунією.

…Але скоро виявилося, що всі ці солодкі слова Чарноцького були нещирі. В кожному разі вони обійшлися нам дуже дорого».

Хоч І. Мазепа і не акцентує уваги, проте не можна не помітити, що українському керівництву в реалізації накреслюваних планів весь час заважали: саботажем — залізничники, повстаннями — селяни, диверсіями — денікінці. Чергові зауваження, що перешкоди чинили «переважно неукраїнські елементи, в руках яких фактично перебували майже всі організаційно-технічні засоби нашої боротьби», сприймаються скоріше як незграбні спроби не стільки прояснити ситуацію, скільки бодай щось сказати, навіть таке, чому сам автор, очевидно, не вірить.

Довірившись польському зв'язковому Чарноцькому, український уряд, С. Петлюра заїхали врешті-решт до Чорного Острова й опинились у безвиході. Польські військові частини відступали за Збруч, а український фронт фактично вже не існував. «Після короткого засідання ради міністрів з участю Петлюри вирішено негайно кинути вагони і, скоротивши урядовий аппарат до мінімума, переїзджати автами та кіньми на Старокостянтинів, — пише І. Мазепа. — Уряд скорочено до пяти осіб: Мазепа, Черкаський, Шрамченко, Безпалко і Красний. Одночасно Петлюра видав наказ армії, щоб всі частини скупчувались в Старокостянтинові і відходили в напрямі на Шепетівку. Щодо штабу армії було наказано: всім, хто бажає, вирушити походом з армією, решту розформувати.