Читать «Україна у революційну добу. Рік 1919» онлайн - страница 330

За оцінкою М. Шаповала, постанова стала тим документом, «яким Петлюра під час паніки оформив своє самодержавство… Директорія перестала існувати і формально розпочалася «петлюрівщина», яка фактично почалася раніш».

Взагалі, 15 листопада 1919 р. стало помітною віхою в історії Української революції. В цей день, за саркастичною оцінкою того ж таки М. Шаповала, «разом з Директорією сконала і галицька диктатура. Петрушевич заявив своїм людям на нараді: «Я особисто за тим, аби наша армія переходила до Денікіна, бо це є конечність. На щось инше надії нема»… Вночі він виїхав до румунського кордону і далі помандрував зі своїми прибічниками до Відня, до старої милої обстанови, де так гарно колись роблено політику». Галицька залога тієї самої ночі вирушила на з'єднання з частинами УГА. 17 листопада 1919 р. і С. Петлюра з урядом та військами залишили Кам'янець, який вже облягло польське військо.

Галицькі частини простували на схід до А. Денікіна, а наддніпрянські відступали зі сходу на Волинь. С. Петлюра, уряд і військові частини, що виїхали з Кам'янця, прибули до Проскурова, а звідти рушили на Старокостянтинів. Але шлях їм перетнула «Пашківська республіка», тобто селянство Пашківської волості напало на державні потяги й пограбувало їх, особливо ж вагони з державним скарбом. Після переговорів з селянами рушили в напрямі Чорний Острів-Волочиськ, де вже перебували поляки, з якими порозуміння не було. Військове міністерство та Генеральний штаб з майном, архівами, грошима поїхали на Гусятин, але там поляки всіх роззброїли, гроші, майно й архіви конфіскували. Біля Проскурова було розбито вагони з майном і державним скарбом. Грабували тоді вже всі, хто не лінувався.

Загинуло безліч документів, які б могли пролити чимало світла на незрозумілі й посьогодні моменти Української революції.

З великим болем змушений констатувати невблаганні реалії один із зачинателів другого етапу національно-демократичної революції М. Шаповал: «Славно почалась і розвинулась Велика Українська Революція 16 листопаду 1918 року, але вже через рік, рівнож 16 листопаду 1919 року українська влада передала добровільно свою останню столицю Кам'янець-Подільський польській шляхті, що зі своїми прапорами вступила на попілище української революції. Безславно скінчила свої дні Директорія і останній млявий, хиткий уряд УНР і уряд ЗУНР.

Дрібно-буржуазний, реакційний націоналізм вилазив з кожної шпари, затопляв урядові установи і команду військ, органи революції поступово були знищені, знищена УНР, а натомісць розпана- шилась петлюрівщина».

Звичайно, невтішний результат був зумовлений дією великої кількості чинників, з яких М. Шаповал визначає такі: «Большевицька Москва, наступаючи на Україну, підживлювала українську дрібнобуржуазну реакцію, яка разом з Антантою зіпхнула перший революційний уряд з позиції, випхала Винниченка з Директорії. Уряд Остапенка був першим виявом дрібної буржуазії на українській сцені, потім прийшла українська Керенщина під проводом соціял-демократів (уряди Мартоса і Мазепи), які зреклись від засад, оповіщених революцією, відштовхнули революційну українську радянську демократію і боролись за буржуазну коаліцію. Буржуазна коаліція привела до перемоги реакції, що вперлась лобом в денікінщину».