Читать «Україна у революційну добу. Рік 1919» онлайн - страница 275

Українські війська просувалися вперед щільною лавою у формі півмісяця. В полудень розгорілися жорстокі бої на передмістях Крюківщина, Жуляни, Віта, Гатне, Хутір Монастирський, Пост- Волинський. Головним засобом впертої оборони противника стали обладнані за останнім словом військової техніки панцерники «Коммунист», «Троцкий — Ленин», «III Интернационал», «Новоград- Волынский» та ін.4. Але більшовицькі загони не могли стримати напору українського війська, тому, запобігаючи можливому оточенню, були змушені залишити Київ. Надвечір 30 серпня до столиці ввійшли передові частини групи генерала А. Кравса.

Здобуття Києва об'єднаною українською армією багато дослідників і мемуаристів оцінюють як один із апогеїв Української революції, найбільший успіх соборницьких зусиль, а відтак швидку втрату столиці — як найприкрішу, найчорнішу їх трагедію.

Ця хрестоматійно відома історична подія широко відображена в літературі, проте їй даються різні, часто суперечливі інтерпретації. Виходячи з цього, крім загального військово-політичного становища важливо з'ясувати суто технічний бік справи: як могло статися, що перемогою, щедро скропленою українською кров'ю, скористалися ворожі до української державності чинники?

Передусім слід відзначити, що поширена версія, начебто галицькі корпуси та війська денікінського генерала Брєдова «одночасно» вступили до Києва, не відповідають дійсності. Аналіз доступних матеріалів, зокрема й мемуарів А. Денікіна, які стали основою для подібних домислів, дозволяє стверджувати, що українські частини принаймні на півдоби раніше ввійшли до Києва, отже, саме вони фактично заволоділи містом.

У висвітленні подальших подій в історико-мемуарній літературі одну з версій — «наддніпрянську» — іноді називають «офіційною», бо вона випливає з висновків розслідування урядом УНР справи про здачу Києва. Друга — «галицька» — сформувалася на основі свідчень учасників тих подій і, вочевидь, не позбавлена внутрішніх суперечностей2.

Гадається, при виробленні принципового, виваженого підходу до оцінки справді непростого історичного епізоду варто враховувати всю суму відомих фактів і неупереджено їх зіставити, поєднати, щоб одержати якомога об'єктивнішу картину.

Передусім варто звернути увагу на зауваження мемуариста О. Станіміра, що «стан наступального психозу» відразу після вступу українських військ до Києва змінився на «стан приголомшення успіхами», військовиків охопила нічим невиправдана «безпечність», бо до міста навіть не стягнули штабних й інтендантських структур. Основною турботою командування стало виконання отриманого близько дев'ятої години вечора 30 серпня наказу про підготовку парадного в'їзду до столиці Головного отамана С. Петлюри, який мав відбутися наступного дня. Таким чином, його головна увага була прикута до формування з кращих підрозділів парадної бригади, яку на ранок відправили до центрального вокзалу. За таких умов наступні накази про зайняття пошти, телеграфу, заводу «Арсенал», Міської думи та інших важливих об'єктів виконувалися недбало, для забезпечення їхньої охорони відрядили незначні сили.