Читать «Україна у революційну добу. Рік 1919» онлайн - страница 269

Симон Петлюра категорично відкидав можливість ведення переговорів з більшовиками, до чого схилялася частина Директорії. І. Мазепа постійно переконував Петлюру не допускати в уряд праві партійні групи, бо через них «втратимо ясну національну лінію… підемо слідом за опозицією… на тісніше порозуміння з Денікіним, а це буде для нашої армії страшніше за всяку поразку на фронті».

Отже, щодо Добровольчої армії Головний отаман займав невизначену позицію, хоча, вірогідно, й не відкидав можливість порозуміння з нею, а на практиці він дедалі визначеніше робив ставку на Польщу. Її лідер Ю. Пілсудський, своєю чергою, був переконаний, що у разі перемоги над більшовиками А. Денікін не визнає незалежності Польщі, якій, таким чином, доведеться боротися з білогвардійщиною. Цим значною мірою пояснюється обережність поляків у тогочасних воєнно-революційних подіях в Україні.

За таких обставин 22 серпня 1919 р. начальник Штабу Головного отамана генерал М. Юнаків видав наказ українським військам, які наступали на Київ. У ньому, зокрема, зазначалося: «1) Належить безумовно не вдаватись у ворожу акцію з Денікіним, коли б прийшло до зустрічі з його бойовими відділами; 2) Пропонувати, щоб денікінці не займали тих місцевостей, які є в руках українського війська. В тій цілі належить установити між обома військами демаркаційну лінію».

Протягом 22–28 серпня 1919 р. майже на всьому фронті панував спокій, лише поляки, виступивши проти українських військ у Славуті, почали просуватися на Шепетівку. Галицькі частини переміщувалися на визначені позиції, готуючись до вирішального штурму Києва. Потреба у прискоренні цієї акції диктувалася просуванням до столиці Добрармії, а також прагненням захопити розташовані на запланованому маршруті просування станції, що були забиті вагонами з майном.

Відтак затишшя змінили позиційні бої за створення плацдарму для взяття столиці. Війська III галицького корпусу 24 серпня майже без опору оволоділи Фастовом, де ворог залишив лише 200 вагонів і чотири паротяги, наступного дня спільно із Запорізькою групою була захоплена Біла Церква. До столиці залишалося 40 км.

За наказом Штабу Головного отамана 26 серпня провели чергову реорганізацію українських військ. У зв'язку з тим, що наступальна операція вступала у заключну стадію, Північна та Середня групи, основу якої складали II галицький корпус і Січові стрільці, перетворювалася на одну мобільну армійську групу. Під незмінним командування полк. А. Вольфа вона спрямовувалася на Коростень, де стояла дев'ятитисячна дивізія М. Щорса. Частини Галицького корпусу та Запорізького корпусу були з'єднані в другу армійську групу під командуванням генерала А. Кравса, якого призначили керівником всієї київської операції. Згідно з прийнятим тоді ж наказом команда етапу мала розпочати набір добровольців у Галицьку армію. Проте поповнення бойових частин новобранцями постійно обмежувалося через брак зброї. Таким чином, вони могли вливатися у фронтові підрозділи лише тоді, коли діставали кріси вбитих чи поранених вояків, або ж коли отримували трофейну зброю.