Читать «Україна у революційну добу. Рік 1919» онлайн - страница 13

Доповідач, член ЦК УСДРП, незалежник А. Пісоцький висунув тезу — визнати за необхідне організувати класову робітничо-селянську радянську владу в Україні; Директорію ж і майбутній Трудовий Конгрес розглядати як тимчасові, швидкоплинні етапи на шляху до цієї влади.

Доповідь підтримали В. Мазуренко, М. Авдієнко, М. Ткаченко, інші члени фракції незалежних, котрі, вказуючи на початок світової соціалістичної революції, вимагали у зв'язку з цим не тільки організації влади в Україні у формі рад, але й найтіснішого зв'язку Української революції з німецькою та російською, негайного миру з радянською Росією та спільної збройної боротьби з контрреволюційним (красновським) Доном і Антантою.

Однак правиця партії рішуче виступила проти такої оцінки моменту і зазначених домагань.

М. Порш у тривалій промові доводив зовсім протилежне тому, що говорив колись на IV Конгресі партії, а саме — що час для соціалістичної революції ще не настав; що російські комуністи збанкрутували у своїй спробі організації соціалістичної республіки; що єдиний вихід для Української революції — «не диктатура пролєтаріяту, а панування демократії», бо, мовляв, «для диктатури у нас немає пролетарської кляси: диктатура міста над селом — це повторення російських большевицьких нездатних спроб, а диктатура села — це диктатура дрібної буржуазії, що найменше можливо», що, нарешті, з категоричними революційними методами треба зачекати, «доки справа соціялістичної революції стане ясною в Англії та в Америці поруч з Германією».

За М. Поршем виступив з промовою В. Винниченко. Зазначивши, що він не цілком погоджується з М. Поршем, Голова Директорії, зокрема, сказав:

«Там, де є 70 % селянства, не може панувати міський пролєтаріят. При індивідуалістичній методі нашого сільського господарства тут — на Україні — соціялізм не можна здійснити по російській методі, бо село від нього конче мусить відсунутись…

Ми не тільки соціалісти, але й державники. Кожен з нас є, до певної міри, попечений соціяліст. Хіба ми рад не визнаємо? Хіба дух розвою працюючих, то не наш дух? Але як той, у кого пошкоджені легені, мусить насамперед лікувати їх, щоб організм набрав нормального стану, так ми мусимо доконче вигоїти національне своє питання. Треба насамперед відшукати вдовольняючі форми державного розвитку. А для цього мусимо з'єднати два елементи два моменти: клясово-пролєтарський і національний».

Промова В. Винниченка мала досить сумбурний характер. Відчуваючи це, Голова Директорії навіть посилався на те, що він передусім художник, митець, людина, яка за фахом схильна до емоційного сприйняття довколишнього світу, почуття якої можуть вступати в очевидні суперечності між собою.

Однак перекрити тим логічні невідповідності різних частин виступу все ж не можна.

«Ми перш за все соціялісти, — вів далі лідер УСДРП. — А найпершою умовою переведення соціялізму є захоплення влади, рахуючись з обставинами. Я не вважаю, що соціяльну революцію доконче мусять переводити совдепи. Ви пригадайте тільки, у чиїх руках не були у нас совдепи. Спершу меншовики, потім большевики, потім демобілізоване деклясоване салдацтво, потім комуністи і просто анархісти.