Читать «Україна у революційну добу. Рік 1919» онлайн - страница 12
Валерій Федорович Солдатенко
Наше відношення до українського уряду опреділяється загальною нашою позицією. Сучасний уряд України — «Директорію» — ми не піддержуємо. Своєю ясною критикою ми штовхаємо його на шлях увільнення від буржуазних пут, в той же час розкриваємо перед масами кожну його помилку, кожну зраду народнім інтересам».
З тактичних моментів варто підкреслити намагання «незалежних» українських соціал-демократів використовувати будь-яку нагоду для посилення впливу на робітничі й селянські маси. «Через те не відкидаємо ми й участи в Трудовому Конгресі, хоч і не покладаємо на нього великих надій, — зазначалося у декларації. — Використати цей сурогат ми мусимо, бо все одно дні його короткі: він мусить уступити владу або вправо, або вліво. Ми, незалежні, не визнаємо тверджень про неполітичність армії. Армія — це ті ж робітники і селяне, і боряться вони за свої робітниче-селянські інтереси. Через це ми домагаємося представництва від армії в політичних органах, в тому числі і в Трудовому Конгресі, і в радах. Але ми відокремлюємо політичну ролю армії од стратегичної, техничної й оперативної. Тут повинна бути строга дисціпліна і повне підлягання військовим властям, поставленим робітниче-селянським урядом».
Свою позицію незалежні повністю виявили і на VI конгресі УСДРП. На ньому були присутні 35 делегатів з правом вирішального, 26 — з правом дорадчого голосу. Центральним, ключовим питанням була оцінка поточного моменту, що конкретизувалася у ставленні партії до Директорії і радянської форми влади.