Читать «Україна у революційну добу. Рік 1918» онлайн - страница 259

Дуже важливою виявилась роль у військових діях Чорноморського коша (командуючий — старшина Пелещук), що оперував у районі Буча — Ірпінь — Ворзель (уздовж залізниці Київ — Ковель): уже в листопаді він здійснював напади на гетьманські війська в Пуща-Водиці і навіть на Куренівці.

Свій внесок у розвиток подій зробив й Український Військово-Революційний комітет, сформований Директорією відразу ж після свого створення для координації повстанської боротьби в Києві і поза ним. Комітет (М. Авдієнко, В. Чеховський, З. Висоцький, М. Галаган, Н. Завгородній і М. Марченко) існував при ЦК УСДРП і готував виступ проти гетьманської влади безпосередньо в столиці. З наближенням республіканських військ Український ВРК призначив окремий оперативний штаб — М. Авдієнко, М. Галаган і Г. Горобець, який взявся за організацію бойових груп (серед них були й більшовицькі).

Коли 19 листопада 1918 р. війська Директорії наблизились до Києва, ВРК вирішив розпочати в місті повстання. В ніч з 22 на 23 листопада революційні загони захопили Поділ (це здійснив саме більшовицький загін), Либединський (Либідський) район, частину Старокиївської дільниці, Лук'янівки і Куренівки. Але через відсутність належної координації дій захопити весь Київ не вдалося, й за наказом Комітету повстанці звільнили захоплені пункти.

Здавалося, на перший погляд неминуче падіння Києва було відтягнуте діями німецького командування. Порушивши укладену 15 листопада 1918 р. у Білій Церкві угоду про невтручання німців у боротьбу між Директорією і гетьманською владою, окупаційне командування висунуло на підступи до Києва свої частини. А згідно саме з угодою повстанці зобов'язувались не нападати на австро-німецькі війська.

Керівництво республіканських військ змушене було відрядити до Києва, до німецької ради солдатських депутатів спеціальну делегацію. На переговорах представники ради і німецького командування заявляли про бажання негайно залишити Україну, чого їм не дозволяють «переможці» — країни Антанти. Останні через французького консула в Одесі Енно під загрозою репресій вимагають від німців не допустити в Київ повстанців.

П. Христюк зазначає (і наводить на підтвердження своєї думки окремі документи), що «київська німецька залога одержала від гетьманського уряду великі гроші, що й зробило її такою уважною до депеш пана Енно з Одеси».

Велику роль у розкладі окупаційних військ відіграли більшовики. їхня робота позначалась цілеспрямованістю й систематичністю. Крім місцевих більшовицьких організацій, вплив яких помітно зріс на осінь 1918 р., спеціально для роботи серед іноземців, зокрема серед окупантів, було створено Центральну федерацію іноземних груп РКП(б), яка об'єднувала німецьку, австро-уторську, югослов'янську, чеську та інші групи. Серед її найвідоміших діячів були Б. Кун, Ж. Лябурб, Т. Самуелі та ін. Було налагоджене видання газет, брошур, листівок німецькою, угорською, румунською, сербською мовами, їх поширення серед окупаційних військ, велась усна агітаційно-пропагандистська робота.