Читать «Альтернативна Еволюція» онлайн - страница 67

Автор цих рядків прихильник концепції, котра стверджує стихійне, природне, закономірне зародження біосфери, як тільки для цього виникають сприятливі астроумови і є відповідний енергопотенціал, критична вітальна маса речовини. Ця критична маса не може бути меншою, ніж, скажімо, планета певної величини. Скоріше за все, Земля була мінімальним «інкубатором», у якому «зоряний птах» міг «висидіти» своє пташеня, здатне оволодіти динамікою буття і породити Розум. На таких планетах, як Марс чи Меркурій, реакція життєтворення, може, й спалахувала, але згасала, не маючи достатньої маси «вітального палива».

Добре пише про цей хвилюючий момент французький учений-еволюціоніст П. Тейяр де Шарден у книзі «Феномен людини»: «Ледве народившись, життя вже кишить». Саме — кишить! А це означає, що життя невіддільне від матерії, є її модусом, її закономірним виявом на певному щаблі розвитку. В. Вернадський вважав, що відоме нам земне життя — лише якась грань, відображення, іскра вселенського життя, котре має безмірну розмаїтість і чиї екзотичні форми можуть розвиватися й буяти навіть в атмосферах великих планет типу Юпітера, Сатурна, на поверхнях теплих інфразірок, у глибинах водяних планет, навіть у хромосфері чи фотосфері Сонця, зірок. Ясна річ, що говорити про контакт з такими проявами косможиття поки що не доводиться.

Проте повернімося до головного питання, що його ми зачепили: як почав працювати земний «інкубатор», якщо він не функціонує тепер? Чому лоно планети перестало плодоносити? Припущення деяких учених, що життєтворення відбувається, але вже існуюче життя миттєво знищує «новонароджених», щоб зберегти свою суверенність першожителів, неспроможне. Експерименти з розшуку таких процесів ставилися настільки чисто й коректно, що всякий сумнів відпадає: лоно Землі в цю епоху не народжує дітей.

Мабуть, про це знали і прадавні мудреці, які залишили нам грандіозний міф про оскоплення Урана підступним сином Кроном. Нагадаймо, про що мовиться у цьому символічному переказі Еллади.

Праматір Гея та її коханець Уран (Зоряний Космос), палко люблячи одне одного, породжували безліч творінь та істот, а поміж них — прекрасних, вільних титанів, що уособлювали собою стихійні сили природи: могутній Океан, променистий Геліос, мудра Метіда, юний Крон — символ часового потоку буття. Титанічні покоління були вічномолоді й невмирущі: коли приходила пора покинути життєве поле, вони радісно засинали, прилучаючись до вічноплідного лона Геї. Та наймолодший Крон повстав супроти батька Урана: використавши дарунок матері — золотий серп, він позбавив батька дітородного органа, а потім узурпував владу над світом. Разом з Реєю Крон породив Посейдона, Геру, Аїда та інших дітей, але, боячись, щоб вони не вчинили з ним те, що він сам заподіяв Урану, проковтнув їх. Лише наймолодшого, Зевса, пощастило Реї врятувати, підсунувши зажерливому володареві замість немовляти камінь, загорнутий у пелюшки. Дорісши до повноліття, Зевс повстав супроти Крона і змусив його повернути до буття проковтнутих братів та сестер.