Читать «Альтернативна Еволюція» онлайн - страница 65

Ладо рідна — призабута Мати, Визволи із темряви негод! Щоб розвіяв сутінки закляті Наш великий вогняний народ!

Щоб у небі, на землі, в безмежжі Загримів непереможний РА! Тріскають кайдани і мережі — Народилась Радості пора!

3 січня 1976 року

ПАДІННЯ ЛЮЦИФЕРА

Роздуми письменника-фантаста про космоісторію Сонячної системи

Перед людиною завжди стояла проблема історичної пам'яті. Хто нехтує нею, той, як слушно й грізно попереджує Чингіз Айтматов у романі «І довше віку триває день», стає манкуртом, безпам'ятним біороботом, здатним лише виконувати чужі імперативи. Та не менше, а може, й більше, потрібна людям космоісторична пам'ять. Хто ми? Звідки? Куди? Що таке Земля, Сонце, Галактика, живі істоти на планеті? Хто такі Люди Мислячі, здатні стати геологічною і космічною силою, як твердив В. Вернадський? І куди має прикластися та сила?

Авторові цих рядків можуть заперечити, що прадіди не залишили нам космоісторичних спогадів та манускриптів, а тому й пам'ятати нічого: сучасна наука пише, мовляв, на білому аркуші людської свідомості, і власне космоісторія починається лише тепер, коли астрономія, астрофізика, космогонія та космологія озброєні найповнішою технологією дослідження світобудови.

Таке заперечення принаймні наївне. Пращури глибоко й болісно замислювалися над походженням і долею Всесвіту. І хоч їхні перекази, міфи, космогонічні конструкції видаються нам дитячими, примітивними, ненауковими, слід якнайсерйозніше прислухатися, придивитися до знаків духовної алгебри, викарбуваних на скрижалях віків. Вони недарма передавалися від покоління до покоління. Недарма нас хвилюють ці таємні символи, ніби якийсь ще не розв'язаний нами алгоритм грандіозної загадки. Хто уважно вивчав прадавні казки, перекази, міфи Еллади та Аріаварти-Індії, кодекси майя та містерії Єгипту, той відзначав трагічність і катастрофізм космоісторії. Всі релігійні, містичні, казкові джерела дружно твердять про космічну небезпеку і необхідність рятунку. Якого? Від кого? Якщо світобудова є творінням високого деміурга, то чому треба «рятуватись»? Та й чи можна врятуватися від того, хто тебе сотворив, ким би він не був — Космократором чи Природою? Очевидно, що для давніх гностиків, котрі твердили про суперечливість і зловісність світу, проблема рятунку не була лише химерним схоластичним розмірковуванням.

Така одностайність насторожує і змушує прочитати древні ієрогліфи духу, застосовуючи до них ключ сучасного аналізу та синтезу. Не слід ігнорувати найфантастичнішу ідею попередників, якщо вона несе в собі бодай іскру серйозного досвіду й попередження. Космос демонструє безліч катастроф, і яка теорія ймовірності гарантує нам безпеку в ту чи іншу мить буття людства? Тому будьмо пильними і не пропустімо тривожного сигналу біди, запаленого прабатьками на обрії минулого.

Епоха наша дивовижна, неймовірно динамічна. Нам лише здається, що все відбувається так, як було у віках. Насправді багатомірні зміни наростають у кожній бадилині, клітині, в наших тілах, душах, серцях, в сонцях, галактиках, атомах. Колись розчарованому життям Екклезіастові ввижалося, що «нема нічого нового під сонцем», бо його розум і чуття були замкнені у звуженій темниці убогої космогонії, у теологічному карцері інфернальної ойкумени. Та що казати про мислителів, припорошених пилом віків, коли навіть багато сучасників нинішньої космічної епохи забувають або й взагалі не думають про те, що ми пливемо на хисткому кораблику Планети вируючим потоком Зоряної Ріки, і на цьому шляху, в цих мандрах кожен поворот річища — диво, за кожною кручею несподіванки, де на нас чигають і грози, і ніжні співи птахів, і блискавиці та катастрофи, і зустрічі з коханими чи ворогами, з метеликами й драконами, і розв'язання всіх вузлів та запитань, які ми ставимо перед власним духом, розумом і серцем.