Читать «Альтернативна Еволюція» онлайн - страница 205

— Чи не Батенько Небесний навчив тебе змагатися? — гукали вони. — Гей, Івасику, чи там, на зоряних полях киплять герці? А мо', там і не відають, що таке битва? Ха-ха-ха! П'ють собі вина та бенкетують пращури з кумирами!

— Хіба не бачили грозової горобиної ночі? — задерикувато відповідало хлоп'я. — Там киплять такі бої з Чорнобогом, що не кожна душа витримає!

— Ого! — схвально гомоніли козаки. — Гарно різонув! Знай наших! Хто хоче бенкетувати — надолужуй тут, бо на небі не дадуть! Ха-ха-ха!

— Добре, синку, добре, — шепотів старий характерник, а в його серці, як і в Марусиному, звивалися тяжкі передчуття.

Вже завершувалося спорудження байдака, що на ньому Маруся з сином мала пливти до далекого краю. Характерники відібрали гурт лицарів — дванадцятеро мужніх, сильних, бувалих хлопців, — які знали кілька мов та говірок: грецьку, сірійську, юдейську. Діва з Сином теж щоденно вчили чужинські наріччя, переймаючи те знання від товмачів, котрі довгий час перебували у рабстві, в полоні або в посольствах до інших країв…

На початку травня старший мудрець знову завітав до землянки баби Вітослави і залишився віч-на-віч з Марусею, попросивши хлопчика погуляти надворі. Вона стрепенулася і полохливо глянула на характерника.

— Що — вже пора?

— Так, — скупо мовив мудрець, важко зітхаючи. — Я знаю, що в твоїм серці, дівчино. Сам хотів би, щоб Івасик зріс поміж нас, приніс би славу Рідному Краєві. Та знай, що таке Посольство Неба, буває для Білого Світу, для Яви лише один раз. — Останні слова характерник сказав з притиском. — Тому послано Дитя Рода для Ойкумени, як називають всю землю греки.

— Те, що має він зробити, звідки відомо вам? — все ще намагалася пручатися Маруся.

— Є в нашому світі, поміж найвищими горами, Оселя Воїнів Рода, — суворо сказав характерник. — Знай, що лицарство Хортиці належить до того побратимства. Прості люди про те не відають, та й не повинні відати. Ще з прадавності наш великий цар і мудрець Ріям повів пращурів до тих святих гір і сотворив неприступну для Чорнобога Оселю. Тамтешні Воїни Рода бачать все, що діється в Ойкумені, помагаючи племенам і родам не зійти зі стежки мудрості та Прави. Наш бойовий гурт на острові Гора Святого має невпинний зв'язок із старшими Побратимами. Вони давно повідомили, що Небо спорядило Найвищого Посланця на землю. Ми лиш не відали — де він. Ти сама виділа, як Божа Воля привела тебе й твоє Дитя туди, де його чекали…

— Та звідки ж він знатиме, що діяти? Хто його навчить? — крізь сльози озвалася Маруся.

— Все має в собі, — просто мовив мудрець. — Як дерево своєчасно дає плоди, так і Божий Посланець своєчасно знатиме, що йому діяти. Сам Род вестиме Сина. І ми не покинемо, де б не судилося вам бути. А щоб ти не мучилася мовчанням власного розуму, скажу найважливіше… хоч це й тяжке знання… Молю Небо, щоб ти витримала… і Сина щоб готувала до найтяжчого… Дух його готувався до герцю з самим Чорнобогом, одвічним ворогом Прави. Так сталося, що Чорнобог, прикинувшись Володарем Світла, оволодів серцями багатьох племен у тім краю, куди ви попливете. Страхом і насиллям він утверджує свою волю на Небесному Полі, котре належить тим племенам…