Читать «Альтернативна Еволюція» онлайн - страница 194

Де вона? Що з нею?

Дивоколо, всіяне яскравими зорями. Полум'яна труба аж до неба, і вона з сином у тому іскристому проході разом з величним гуртом людей. Чи, може, то не люди, а небесні кумири? Еге, та це ж характерники, про яких мовив отаман Гора. А в народі про них шепочуть казки і співають думи…

Старий-старезний характерник з сивою гривою волосся та бородою до пояса лагідно сказав:

— Поклади Сина на землю, Діво…

Вона стала на коліна, обережно розгорнула сповиток, залишила дитя біля ніг характерників. Вони взялися за руки і, підвівши погляди в Зоряне Дивоколо, заспівали заворожуючу пісню з дивними словами.

— Як нависне смуток та недуга І безсилі думи чи слова, Нас рятує із тяжкої туги Таємнича Радість Світова… І не вкажеш, де її Оселя, Не назвеш — ось тут Вона чи там, Бо неждано серце нам веселить І дарує любощі світам! То Вона у Материнськім Слові, То у дивній тиші вечорів, То в ласкавім шепоті діброви Чи у тайні небувалих снів… В сяйві зір її ласкаві Очі, У дитячім гомоні й піснях, Звідусюди Дух її пророчий Кличе нас на той Єдиний Шлях, Де нема печалі, ані муки, Де щезає лихо та війна, Де нема розлуки чи розпуки, Де панує лиш Вона Одна…

Маруся задихнулася від хвилювання. Правду, правду співають святі люди. Бо і для неї неждано-негадано сяйнула Радість з таємничого Дивокола променистою зіркою, а потім стала ріднесеньким Дитям, поза яким уже немає світу, нема родини, нема життя. Таємнича Радість Світова… Як гарно!..

Івасик лежав з розплющеними очима, але не ворушився, незмигно дивлячись у зоряну глибінь. Зненацька над ним замерехтіло райдужне світло, ніби прозорі небесні птахи вимахували у просторі іскристими крилами. Довкола поплив ніжний запах квітів і Маруся почула (чи їй здалося?) ласкаві, але владні Слова з Неба:

— Пора Останнього Бою, Воїни Бога!

Характерники одностайно підняли руки до зірок. Найстаріший урочисто сказав:

— Ми чекаємо Твого Слова, Отче!

— Посилаю Сина Свого душам блукаючим. Небесний Щит Йому — Моя Воля. Земним щитом має стати ваша любов і мудрість. Рішинець долі земної Яви — у Серці Сина. Пам'ятайте, діти Мої!

На чолі Івасика спалахнула блакитна Зоря, як у той вечір, коли він з'явився біля квітника Марусиного. А з мерехтіння райдужного вирізьбилися вогнисті образи і попливли над Дитям: пульсуюче серце, полум'яний меч і орел з розпростертими крилами. Серце лягло на груди сина і поглинулось тілом Івася, а меч з орлом опустилися обабіч плечей.

— Серце Дитини. Меч Воїна. Крила Орла, — прошепотів старий характерник. — Такий Заповіт Бога-Рода для русинського Краю…

Він перший опустився на коліна біля хлопчика. Потім всі інші. Взявшись за руки, оточили Зоряне Дитя нерушимим кільцем.

— Ти чула, Діво? — запитав старий характерник.

— Чула, — шепнула Діва, тамуючи сльози розчулення й радості.

— Віднині Хортиця — щит і оселя Божого Сина. Доглядай дитя, як суджена мати, а ми приготуємо для нього все, що звелів наш Вітець…