Читать «Альтернативна Еволюція» онлайн - страница 164

— Жіночко, — не стримав я сумніву, — коли ж це було? Козаки на Хортиці з'явилися через тисячі літ після того, як Христос ходив по землі…

— Еге! Козаки були споконвіку. Ви краще мене слухайте, а не те, що пишуть у ваших дурних історіях. Вони теж базікають, що Син Божий народився в єврейських землях, а воно — бачте — не так! Він наш, земляк… То слухайте далі… Як тільки принесла Маруся Божого Найду додому, як в неї з'явилося молоко. І почала вона годувати Дитя, щаслива тим, що Найвищий послав їй такий дарунок. Люди дізналися про таку справу, почали лаяти її, прославили покриткою, та козацькі характерники взяли її під захист, звеліли старим повитухам перевірити, чи дівчина вона. А як виявилося, що Маруся невинна і дівочість її не порушена, тоді й збагнули, що Дитя від Зоряного Вітця. Ось так!

— А що ж далі?

— Далі вчили його характерники на Хортиці мудрості всякій. І послали туди, де він мав передати людям Слово Батька Небесного, бо згадав усе, що Найвищий звелів йому…

Тут нашу розмову перебив якийсь міліціонер. Він замахав на неї руками, закричав:

— Іди, іди геть, придуркувата. Не мороч людям голову! Жіночка відсахнулася, пішла до виходу, але ще раз оглянулася і сміхотливо сказала:

— Під зорями, під зорями вона знайшла Дитя…

Дивна легенда. Чому вона виникла і як? Може, тому, що юдеї не прийняли Слова Христа і Його Зерно не проросло, як і казав Син Людський: «одне зерно впало на камінь, друге в терни, а яке на добру землю…»

Може, там, в Палестині, була надто тяжка земля і Боже Зерно пропало, вмерло. А тут, в землі Слов'ян, воно впало на чудовий ґрунт і дало буйні плоди?! Саме так можна трактувати цю легенду. Маруся (Душа України-Русі) прийняла Новонародженого Лотоса — Слово Боже і почала вигодовувати Його…

Проте, це вже теперішні думки і осяяння. Тоді я так не думав, а лише поклав дивну легенду на серце своє.

Щоб читач збагнув усе, що я маю тут відкрити, треба згадати вогнисті Знаки, які вели мене до вирішальної Блискавиці Осяяння…

Слово перше

ВОГНИСТІ ЗНАКИ

У нічному небі потемніло, Замигтіли зорі-промінці. Між хрестами встали тіні білі, То на раду сходяться мерці. Ждуть вони у ніч якусь урочу, Що до них посходяться живі, І любов осяє мертві очі, Встануть покоління вікові. Лише треба кладку збудувати Над безодні смерті і страху, Ідолів жахаючих прибрати Обабіч могильного шляху. Тихо плине річище іскристе, Слухає розмову прадідів, Та лунає між вишневим листям Супровід чаклунський солов'їв. Не приходять ні сини, ні внуки, Сплять у ямах тюрем і квартир… А з безодні фосфоричні руки У надії тягнуться до зір…