Читать «Альтернативна Еволюція» онлайн - страница 163

Ще пізніше я придбав Образ Божої Матері у Володимирському Храмі. Ми його помістили поруч з Годувальницею. І ось одного дня сестра Оля злякано покликала мене до божниці: — Дивися, каже, що діється з Образом Пречистої!

Справді, сталося щось жахливе: і Діва Марія і Син були залиті кров'ю. Ми кинулися обмивати образ. Марна річ! Кров текла знову й знову. Сестра хотіла позбутися зловісної ікони, але я не дозволив. Згодом червона рідина перестала текти, але образ так і залишився закривавлений.

Хтось глумливо скаже: — Ну й що? Мало які випадковості бувають в житті. Невже кожну незвичну подію варто розглядати, як символ чи певний знак?

Безумовно, — скажу я. Ми надто оглухли й осліпли, забувши, що складаємо в сукупності з тваринами, рослинами, птахами, рибами, стихіями, зорями, хмарами, далекими світами Єдине Тіло Всесвіту. І нема подій байдужих на нашому шляху, про це знали пращури, хоч ми й сміємося над їхнім нібито марновір'ям. А насправді наше марновір'я, заквашене на невігластві, перевершує все, що було в минулих віках.

А одна зустріч на Бесарабському ринку в Києві вразила мене до глибини душі. Вона, власне, дала поштовх до розкриття втаємничених психогенетичних глибин, де зберігалися призабуті спогади про Сина Людського та Його Пречисту Матір…

Було так. Я запитував, скільки коштує рибина — чи то тріска чи короп, вже забулося. І раптом хтось мене смикнув за рукав. Я озирнувся. Невелика, худенька жіночка, одягнена бідно, але чисто, пильно дивилася в мої очі, ледь помітно усміхаючись.

— Навіщо вам ця мертва рибина? — лагідно запитала вона.

— А в чому справа? — здивувався я.

— Хіба не краще придбати живу рибину. Вічно Живу Рибину, — підкреслила вона наголосом.

Мене осяяло. Погляд у жіночки був трохи божевільний, скоріше, натхненно-відсторонений. В глибині зіниць мерехтіли веселі іскри.

— Ви маєте на увазі Христа? — пошепки перепитав я.

— Ага. Так ви знаєте! — зраділа вона. — А чи відаєте, що Він наш земляк?

— Читав такі легенди, але вони не опираються на історичні дані…

— Яка там історія, — махнула жіночка рукою зневажливо. — Хіба не відаєте, що вся історія брехлива? Той, хто творить історію, — батько брехні…

— Сатана?

— Атож. Він не хоче, щоб люди знали правду про Сина Божого.

— В чому ж ця правда?

— У всьому. Навіть в тому, хто він, звідки, що з ним сталося. Чи знаєте, що Маруся не народила його, а знайшла…

— Марія?

— Ні, Маруся, — наполягала жіночка. — Вона знайшла Дитя під зорями в житі. Воно було сповите в листя лопуха — голопузе біляве, синьооке. Не кричало, а тільки махало рученятами, ноженятами. І сміялося до Діви. Маруся спочатку злякалася, бо на чолі Дитини був знак — сяяла Блакитна Зоря. Діва втямила, що Дитя від Бога. Пересиливши острах, вона взяла Дитя на руки і понесла до землянки, де жила сама-самісінька, бо була сиротою.

— А батьки ж її хто? — запитав я, піддавшись дивній романтиці химерної оповіді.

— Батьки лицарського роду. Матір захопили в ясир розбійники степові, повели з іншими бранцями на продаж, а батько кинувся з іншими лицарями хортицькими визволяти бранців та й загинув у бою. Мати теж пропала десь у степу. А Маруся виросла сиротою, козаки жаліли її, інколи дарували якісь прикраси, шовки, помагали по господарству. Виросла Діва жалісливою, щирою, тому й вирішила взяти Дитя за сина. Трохи страхалася, що люди вважатимуть його відьмаком, бо ж сяяла зірка на чолі, але згодом вона затьмарилася, розтанула…