Читать «Буря на озері» онлайн - страница 7

Це було логічно, і Шугалій погодився з лейтенантом. Справді, минулої суботи до Озерська в гості до Андрія Михайловича Завгороднього приїжджав його двоюрідний брат Роман Стецишин, який ще наприкінці війни разом з батьком — бандерівським курінним — виїхав у Канаду. Тепер на запрошення родичів приїхав до області. Обласне відділення «Інтуриста» виділило в його розпорядження «Волгу», Стецишин прибув до Озерська десь опівдні й повернувся до обласного центру після шостої.

Шугалій устиг поговорити з шофером, який возив Стецишина. Приїхавши до Завгороднього, той відпустив шофера до четвертої години — водій скористався цим, щоб покупатися в озері, потім пообідав у чайній і рівно о четвертій повернувся до будинку Завгороднього. Стецишин уже чекав на нього, щоправда, не біля садиби двоюрідного брата, а трохи далі, й ніхто не проводжав його. Шофер здивувався: для таких родичів завжди влаштовують застілля, й виходять вони під мухою у супроводі родичів, знайомих і незнайомих, цілуються та обіймаються на прощання. А цей канадець стояв, спершись на стовбур величезного горіха, мовчки сів у машину й наказав вертатися до міста. Правда, спиртним від нього несло, але не розбалакався, як буває з людьми напідпитку, мовчав мало не всю дорогу, як і тоді, коли їхали до Озерська, — що ж, це не здивувало шофера: встиг набачися всього, до того ж, балачки з нетверезими мало коли тішили його.

Розпитуючи водія, Шугалій поцікавився, з яким настроєм повертався Стецишин з Озерська — був схвильований, похмурий чи роздратований, може, веселий, — але водій не помітив ані похмурості, ні роздратування: канадець був спокійний, під кінець дороги почав, здається, куняти, біля готелю попрощався з ним ввічливо й намагався сунути трояк «на чай», але шофер не взяв, і Стецишин десь о пів на сьому вечора піднявся в номер на третьому поверсі.

Чи є якийсь зв'язок між його відвідинами Озерська й смертю Завгороднього?

— От що, — підвівся Шугалій і застебнув сорочку, — ваші припущення, лейтенанте, небезпідставні. Але буває такий збіг обставин, що тільки за голову схопишся. До речі, може, в міліції мають рацію, і Завгородній — жертва нещасного випадку. Все може бути, лейтенанте, пробачте, як вас по батькові?

— Звіть просто Богданом… — щоки в лейтенанта порожевіли, й Шугалій збагнув, що Малиновському справді буде зручніше, коли його називатимуть так. Примружив на лейтенанта хитре око, запитав:

— А що кажуть у селищі?

— Про Завгороднього?

«Про папу римського», — захотілося дошкулити йому, але Шугалій лише нетерпляче клацнув пальцями, і лейтенант збагнув усю недоречність свого запитання.

— Є одна чутка… — почав невпевнено, — по-моєму, дурниці, проте людям рота не затулиш…

— Я хочу знати все, що вам відомо в справі Завгороднього, — мовив Шугалій сухо, і Малиновський відразу якось підібрався, мало не виструнчився, підвівшись.

— Кажуть, — відповів, — що Завгородньому помстилися. Два роки тому був процес… Про справу Кузя чули?