Читать «Буря на озері» онлайн - страница 6

Шугалій не заперечував проти роботи з людьми типу Малиновського. Знав, що на них можна покластися, хоча в глибині душі волів працювати з помічниками, наділеними більшою фантазією, хай і не такими акуратними й наполегливими у виконанні чужих розпоряджень. Проте він може й помилятися…

Вловив напружений погляд Малиновського, помітив, як ледь-ледь тремтять у нього вилиці.

Ні, помилки не може бути. Що ж, від цього залежала й лінія поведінки капітана.

Шугалій почав рівним тоном, повільно, немов знав лейтенанта давно й давав йому чергове завдання:

— Ми одержали чернетку заяви Завгороднього, і нам з вами доручено встановити справжню причину його смерті.

Жовна в Малиновського випнулися, він помовчав трохи й відповів:

— Я уважно вивчив матеріали, одержані в райвідділі міліції. Звинувачувати слідчого в недбалості важко. Принаймні ніщо не давало йому підстав запідозрити вбивство. Завгородній переважно рибалив або сам, або з Івасютою, метранпажем нашої районної друкарні. Це стверджують сестра Завгороднього та його син, а Івасюта в неділю був дома.

— А слідчий упевнений, що Завгородній того дня рибалив?

— Він узяв з дому спінінг і кошик для риби.

— Коли поїхав на риболовлю?

— Близько шостої. — Жовна в Малиновського заграли, й він мовив: — У матеріалах слідства, правда, є згадка про те, що сестра Завгороднього повідомила, нібито на світанку до них хтось заходив. Я розмовляв із слідчим. Каже, що не надав цьому значення. Подумав, мабуть, хтось із сусідів у якихось справах. Мовляв, для чого вбивати? Завгородній в Озерську тридцять років ветлікарем, ну, корову комусь не вилікував чи акт у колгоспі відмовився підписати, але ж за це не вбивають…

— Звичайно, не вбивають, — погодився Шугалій. — Отже, в міліції вважають, що це — нещасний випадок?

Малиновський лише знизав плечима.

— Але ж цей лист Завгороднього до органів держбезпеки…

— До листа ми дійдемо. Ви знаєте, хто саме приїжджав до Завгороднього напередодні?

— Знаю.

— А слідчий знав?

— Так.

— І це не викликало в нього ніяких… — Шугалій пошукав слово, — ніяких роздумів?

Малиновський лише розвів руками. Шугалій розстебнув верхній ґудзик сорочки і послабив краватку.

— На вулиці вітер, а тут спекота, — поскаржився.

Лейтенант підхопився, розчинив вікно, і до кімнати увірвалося холодне, вологе повітря, що пахло озером.

— Чи не вважаєте ви, — запитав капітан Малиновського, — що саме ці відвідини спричинилися до того, що Завгородній почав писати листа до обласного управління держбезпеки?

— Безумовно. Коли б щось інше, то чого раніше не писав? Тут і дитині зрозуміло: приїхав двоюрідний брат з Канади, щось вимагав од Завгороднього чи вербував його — той і почав писати до вас.