Читать «Буря на озері» онлайн - страница 62
Ростислав Федосеевич Самбук
— Каленик? — запитав здивовано.
— Він, бандера клятий!
— Чому бандера?
— Та був з ними. В сорок п'ятому здався.
«Овва, — подумав Шугалій, — це справді цікаво».
— Що за шпиця? — нарешті втрутився в розмову Малиновський.
Шугалій розповів, у чому справа, й наказав лейтенантові:
— Зараз Каленик приїде до сільради. Затримай його, а я приміряю шпицю.
Справді, комірник не забарився.
— А ви швидко, — похвалив капітан.
— Так велосипедом…
— Але ж збиралися ще пообідати.
— Борщу попоїв. Не люблю, щоб мене чекали.
— Прошу вас, лейтенанте, у вас були якісь запитання до товариша Каленика. Я зараз повернусь.
Калеників велосипед стояв під сільрадівським ґанком. Шугалій витяг уламок шпиці, приклав. Сумніву бути не могло — саме з цього велосипеда.
Капітан повернувся до кімнати, де Малиновський розмовляв з Калеником. Лейтенант глянув на нього.
— У вас усе? — запитав Шугалій.
— Так…
— То відпускайте товариша Каленика, і до чайної.
Коли Каленик вийшов, Лопатинський мовив гостро:
— Але ж я точно знаю — шпиця від його велосипеда. Чому відпустили Каленика?
— Усьому свій час, — застережливо підвів руку Шугалій. — Вас прошу нікому ані слова, а ми з лейтенантом до райцентру. Вареники відміняються.
Повернувшись до Озерська, капітан негайно подзвонив до обласного управління держбезпеки. Доповів керівництву про обставини, які склалися.
Підполковник Ятко відповів, подумавши:
— План ваших дій, капітане, схвалюю. Завтра вранці зустрічайте Бурова. Він вам допоможе.
— Дякую, — зрадів Шугалій. Знав Бурова як розумного та ініціативного працівника і був задоволений рішенням підполковника.
Шугалій з Малиновським і Буровим приїхали до Вільхового в середині дня. На них уже чекали Лопатинський та голова сільради. Захопивши з собою двох понятих, рушили до хати Каленика.
Садиба обнесена високим парканом. Хвіртка голосно брязнула за Лопатинський, який зайшов останнім. Ліворуч, одразу біля воріт, господар вибудував із шлакоблоків досить великий сарай: двері до нього не були зачинені, і Шуга лій побачив повні, зав'язані мішки. Рвонувся й захрипів від злості великий кудлатий пес, ланцюг задзеленчав, і собака ледь не задихнувся, ставши на задні лапи.
Каленик вийшов з хати, загнав пса до будки.
— Що таке? — запитав тривожно. — Чого таке товариство?
Шугалій витяг велосипедну шпицю.
— Не пам'ятаєте, де загубили її?
Каленик гмикнув.
— Чом маю пам'ятати? Дороги в нас лісові, не наберешся цих шпиць…
— Тоді я сам вам нагадаю. Пам'ятаєте, коли з очеретів вилазили, об корча зачепилися?
Жоден м'яз не здригнувся на обличчі Каленика.
— Велосипедом до очеретів? — запитав зовсім природним тоном. — Для чого?
— Ось і я питаю: для чого?
Каленик повагався трохи, нараз зневажлива посмішка торкнулася його вуст.
— Чому вважаєте, що моя шпиця? — вигукнув. — Вона мічена, чи що? А я скажу — з твого велосипеда! — тицьнув пальцем у Лопатинського.