Читать «Буря на озері» онлайн - страница 60
Ростислав Федосеевич Самбук
— Ми, громадянине Кузь, усе розуміємо, і я б не радив заводити нас в оману, — сказав Малиновський суворо.
Кузь нараз посміхнувся, проте настороженість не сходила з його обличчя.
— Вас заведеш! — відповів. — Набачився вже!.. Але ж ніякої блешні Завгороднього не маю…
— Покличте Олексу Завгороднього, — наказав Сухов Малиновському. Той привів хлопця, і Шугалій звернувся до нього:
— Товаришу Завгородній! Ви знаєте батькові блешні? Пошукайте їх у цьому човні.
Хлопець нахилився над багажником, Кузь ступив крок до нього, і Шугалій підвів застережливо руку, згадавши про молоток у його кишені.
— Назад, — наказав, — і дайте мені молоток!
Кузь відступив і кинув молоток на пісок. Малиновський підібрав його і став поруч, відрізавши Кузеві шлях до відступу. Цей маневр виявився своєчасним, бо Олекса випростався якось розгублено й простягнув руку вгору долонею, на якій лежала блешня.
Кузь метнувся вбік, однак Малиновський устиг схопити його за руку.
— Спокійно! — наказав.
— Ви не маєте права! — загорланив нараз Кузь у розпачі.
— Чого не маємо?
— Підкидати мені блешню!
— Ну, знаєте… — аж розгубився Малиновський. — Усе ж робиться при свідках!
Кузь тупо обвів поглядом присутніх. Махнув рукою.
— Ех!.. — мовив безнадійно.
— Товаришу Завгородній, — запитав Сухов, — це справді блешня вашого батька?
— Так.
— Чи можете довести?
— Отут, біля гачків, батько мітив свої блешні. — Подав блешню майорові. — Бачите, літера «А».
Шугалій підійшов, роздивився з цікавістю.
Нараз витягнув з багажника кілька блешень, розклав на носі човна разом із срібною. Підкликав Каленика, зупинився з ним за два кроки від човна. Попросив:
— Прошу вас вказати, де блешня Завгороднього.
Той трохи повагався.
— Ота, крайня зліва… Хоча ні, середня, прошу вас, точно — середня, з меншими гачками.
— Усе правильно, — сказав Шугалій і обернувся до Кузя. — То як вона попала до вас?
— Нічого не розумію… — похитав той головою. — Якась нісенітниця, я це чесно кажу й прошу мені вірити.
— Ми віримо лише фактам, а вони проти вас.
— Усе проти мене… Завжди все проти мене! — Кузь розпачливо схопився за голову.
— А хто погрожував Завгородньому? — не втримався Малиновський.
У Кузя опустилися руки й посіріло обличчя.
— Ось воно що! — збагнув нарешті. — І ви вважаєте?..
— Ми просто хочемо знати, звідки у вас блешня Завгороднього? — повторив Шугалій.
— Якби ж це було мені відомо!
— А кому ж?
— Думайте собі, що хочете. Не бачив я Завгороднього, і ця блешня біс його зна звідки…
— Тоді ми вимушені затримати вас. Для з'ясування обставин. А зараз складемо протокол про вилучення речових доказів.
Малиновський заходився писати протокол, а Шугалій, вловивши очікувальний погляд Лопатинського, кивнув йому.
Вони відійшли до рибальської хижі, і Степан Степанович витягнув з кишені уламок велосипедної шпиці.
— Оце знайшов поблизу очеретів, — пояснив. — За кілометр звідси. Там по них хтось добряче потовкся і велосипедним колесом потім об корча зачепився. Шпицю й виламав.
Шугалій роздивився її уважно. Видно, був дефект у металі, бо вирвало не з гнізда — якась частинка стержня мусила залишитися в ньому. Крім того, шпиця лежала в траві недавно, бо не встигла поіржавіти. Обережно загорнув її в газету, подумав трохи й попросив: