Читать «Юпітер з павою» онлайн - страница 94

Котрбатий, озирнувшись, мовчки подав знак. Ярушка підійшла до Вагантової і дала їй води. Та механічно взяла склянку. В тиші кімнати було чути, як деренчить скло від дотику її зубів.

— Розповідайте, прошу! — сказав Котрбатий суворо, не даючи їй можливості остаточно опам'ятатися. — Що вас примусило вступити до шпигунської групи?

Жінка застогнала.

— Що… що це ви говорите… я не розумію вас…

— Розкажіть про своє співробітництво з доктором Едуардом Коржаном!

— Я не знаю, не знаю ніякого доктора Коржана…

— Брешете, — промовив за її спиною Гомола так несподівано, що Вагантова аж здригнулася. — Доктор Коржан приходив до вас і приймав сигнали від Іржі Шимандла.

Вона схопилася, несамовито вигукнувши:

— Це неправда! Я не знаю ні Коржана, ні Шимандла…

— Але Іржі Шимандл ваш кузен, — іронічно зауважив Котрбатий.

— Ах, цей, — простогнала після довгої паузи. — Їржі! Ну, звичайно, це мій кузен, але я з ним не зустрічаюсь. Усе інше, що ви говорите, нісенітниця, безглуздя!..

— Ви знаєте доктора Коржана?

— Ні!

— Ходив він до вас?

— Ні, ні!

— Тоді гляньте сюди, — мовив капітан, показуючи їй одне фото за одним — Ось доктор Коржан у вашому вікні… ось він з біноклем… а ось і загальний вигляд: у цьому будинку на третьому поверсі ви живете, а ось і пан Коржан виглядає з вашого вікна.

Вагантова дивилася на фотографії не в змозі поворухнутися.

— Ви збільшуєте свою провину, — зауважив Гомола сухо. — Попереджаю, що щире визнання може вплинути на покарання. Отже, ваша доля у ваших руках. Розкажіть усе, щоб потім ви не шкодували.

— Ви ж бачите самі, що цього досить для звинувачення і без визнання, — констатував Котрбатий спокійно. — Але ви маєте можливість пом'якшити обставини.

— Я нічого не знаю… нічого не знаю, — знеможено заквилила Вагантова.

— Ви знову кажете неправду! — зітхнув Гомола.

— Я хочу говорити із своїм захисником, — промовила вона зненацька.

— Таку можливість ви матимете тільки перед судом, — заперечив капітан. — Ну, то як, знаєте ви доктора Коржана?

— Знаю, — відповіла вона після хвилинного вагання, — але я нічого не знаю, нічогісінько!

— Знаєте ви надпоручика Зденека Матоуша? — втрутився Гомола.

— Нічого не знаю…

— Відповідайте на запитання! Знаєте ви надпоручика Зденека Матоуша?

— Ні, — вигукнула вона істерично.

— Неправда! Ви зустрічалися з ним!

— Ні!

— Якраз учора ввечері ви зустрілися в кав'ярні «Урал». Подивіться! Впізнаєте?

Жінка глянула на фото і, впавши у крісло, заплющила очі.

— Я хочу спати… — простогнала вона, — дайте мені хвилинку відпочити…

— Не грайте комедію! — вигукнув Гомола. — Відповідайте.

Войта зупинив його, поклавши на плече руку. Він обійшов крісло і схилився над жінкою. Марек знав, що вона не прикидається і що за хвилину може й справді заснути. Така своєрідна психологічна реакція буває у людей з слабкою волею, коли вони попадають у скрутне становище. Войта злегка поплескав її пальцями по обличчю і тихо сказав:

— Ну… ну… ще зовсім рано… ну!