Читать «Юпітер з павою» онлайн - страница 92

* * *

Капітан Котрбатий, походжаючи з кутка в куток по кабінету, схвильовано потирав руки. Гомола гортав якісь папери, вигляд у нього був незвичайно серйозний.

— Сидить у приймальні. Дуже перелякана, — повідомив начальник і глянув на годинника. — Хай ще хвилинку почекає, а я поінформую вас… — Капітан узяв з рук Гомоли якийсь аркуш. — Поінформую, що Ела Вагантова — дочка власника цементного заводу на Всетінщині. Розведена. Її чоловік Річард Вагант живе в Англії. Ела Вагантова не працює, живе, головним чином, з того, що постійно має кілька, гм… добрих друзів. Повія найвищого сорту. — Котрбатий на секунду підвів голову і лукаво підморгнув Войті. — До одруження її звали Елішка Шимандлова. Так, так, наш блондинистий курець в її особі має чарівну кузину. — Котрбатий постукав пальцем по фотографії Їржі Шимандла.

— Міцні кревні пута, — мовив Войта.

Запала тиша.

Начальник складав на столі документи і фотографії. Старшина Коукол сидів насуплений. Войта спостерігав за діями капітана. Несподівано він спохмурнів, його погляд упав на фото, які привіз вранці майор Страка. На них було зображено спотворене обличчя мертвого Зденека Матоуша…

«Ні, це не «пан резерв», не він убив Вацлава Тламіху! На цього хлопця, колись з веселими, легковажними очима, це несхоже. Але хто ж тоді «пан резерв»? Конайзер, Пошовський, Цацак, Краль… Дев'яносто три, тринадцять, сімнадцять… Дев'ятсот тридцять один, триста сімнадцять… Юпітер з павою, з павою, Юпітер… от карусель!»

— Почнемо? — запитав Котрбатий.

— Почекайте! — Марек підняв палець. — Почекайте! А що ти робитимеш з Яном Майєром з Бору? Його не можна лишити поза увагою!

— Звичайно, йдеться, безперечно, про Бор біля Тахова або Бор біля Чеської Липи. Я схиляюся до першого, бо він ближче до кордону. Вранці Лацина і Киселий поїдуть туди з відповідними інструкціями.

— Не брати, стежити! — наголосив Войта.

Начальник нетерпляче кивнув.

— Почнемо.

Гомола погасив люстру, увімкнувши настільні лампи, що своїм м'яким світлом створювали інтимну обстановку. Войта і Коукол сіли в темному кутку ліворуч од дверей. Ярушка, зайнявши своє місце, поклала на коліна нотатник.

Котрбатий розгорнув цукерку.

— Товаришу підпоручик, попросіть Елу Вагантову.

27

Вона обережно сіла на край стільця, нервово смикаючи брошку на комірці блузки. З гарного блідого обличчя світилися великі чорні очі.

«Завжди вона така бліда, чи це від світла? — подумав чомусь Котрбатий. — А вона й справді красуня. Навіть зараз, коли… перелякана. Так, вона перелякана!» — Капітан підсвідомо відчув, як можна вплинути на жінку. Він був певен, що Гомола і Войта зрозуміють його і в потрібний момент допоможуть.

— Чому, пробачте… я хотіла б знати, чому… — хвилюючись запитала Вагантова, не в силі, мабуть, перенести тишу.

Котрбатий не дав їй закінчити.

— Хвилиночку, — сказав він холодно, — і ви про все довідаєтесь. Ми тільки хотіли, щоб ви дещо пояснили. Пробачте, — він трохи підвівся, — я — капітан Котрбатий. — Начальник узяв паспорт Вагантової і почав поволі гортати. — Погляньте, пані Вагантова, відтоді, як ваш чоловік вас покинув і виїхав з країни, ви ніде не працювали і не працюєте.