Читать «Юпітер з павою» онлайн - страница 2

— Звичайно, — погодився Тламіха. — Здобинський прийшов сюди прямо з криміналу…

Секретар Шумаржовського МНКіз злістю подивився на Войту. Цей гладенький молодик іноді дратував його.

Марек жив у шумаржовському будинку відпочинку, вже шостий тиждень, і за цей час Новотний встиг з ним потоваришувати — головним чином, на базі спільного інтересу до таємничого світу шістдесяти чотирьох кліток. Але з певністю сказати, коли Войта говорить серйозно, а коли жартує, було важко.

«Чортяко, в цьому молодикові щось є… якась перчинка, так, так, саме перчинка!» — мимоволі спало на думку секретареві. Він сплюнув, ніби й справді відчув на язиці гіркуватий присмак.

Потім, розправивши свої не дуже широкі плечі, Новотний мовчки відчинив двері. В обличчя вдарило чадне від цигаркового диму повітря. А незабаром секретареві довелося ухилитися від склянки, яку хтось жбурнув у його бік. Склянка влучила в двері і за його спиною розлетілася на скалки.

Стіл у кутку кімнати був перекинутий. Хтось сперся на нього, обхопивши руками голову. П'ятеро чоловіків вовтузилися навколо невисокого на зріст чоловічка з розпатланою чуприною, який несамовито бився, вигукуючи раз у раз щось незрозуміле.

В іншому кутку стояло кілька підлітків, дві дівчини у хустках і чотири літніх жінки. Вигляд у хлопців був войовничий. Жінки час од часу кидали на адресу забіяк слова обурення, але на них ніхто не звертав уваги.

Новотний зрозумів, що ці люди йому не допоможуть, тому він ступив один крок уперед, тупнув ногою і зривистим голосом закричав:

— Люди, що ви робите? Ну ж бо, товариші…

В повітрі ще раз, другий майнула рука, і, як це не дивно, бійка припинилась. Здавалося, хлопці навіть зраділи цьому втручанню, яке дозволило їм залишити бойовисько, не принизивши своєї гідності. Кілька хвилин чулося уривчасте сопіння. Новотний був певен, що розрізняє висвистування Войти у комірчині за стіною.

— Чуєте, дідько вас забирай, товариші, — безпорадно повторював секретар, намагаючись бути суворим.

Приземкуватий чолов'яга важко дихав, розкривши свого щербатого рота. Лівою рукою, на якій було тільки три пальці, він провів по скуйовдженій чуприні й обернувся до Новотного.

— Ніякий я тобі не товариш! — гаркнув з пияцькою хвалькуватістю. — До них… ти мене не записуй, зрозумів? І… і взагалі…

— Здобинський розбив голову Заваділеку, — наче виправдуючись, сказав один з лісорубів. — І Юнгрові дав по пиці…

А Заваділек уже зводився на ноги. Він був на голову вищий за Здобинського. По обличчю в нього текла кров, він форкав, наче загнаний кінь.

— Ну, от бачите! — гримав Новотний. — У вас нема іншого місця, що ви завжди приходите до Шумаржова? Попереджаю востаннє усю вашу ватагу, коли це трапиться ще раз, хай ніхто з Модрого Хлуму сюди й носа не показує!

— Ха, ха, — засміявся Здобинський, — будемо ми питати тебе, ти, старосто! Гарна б то була демократія!

— Я вимагатиму цього від КНБ! — погрожував Новотний. — У нашому селищі будинок відпочинку для співробітників національної безпеки, відпускникам потрібен спокій!