Читать «Юпітер з павою» онлайн - страница 5

Ротрекл розгублено посміхнувся, оглянувся навкруги і спроквола підійшов до Новотного.

— Привіт! — кивнув він по-дружньому і, стишивши голос, запитав:

— Що з ним? Може, ти знаєш, що товариш поручик мав на увазі?

Секретар махнув рукою і в'їдливо відповів:

— Товариш поручик іноді взагалі нічого не має на увазі. Він тут у відпустці, зрозуміло?

* * *

Надворі було темно. Густа, наче настояна над землею імла трохи розсіювалася під захмареним небом.

Войта постояв, поки очі звикли до темряви. В безладно розкиданих будиночках деінде світилися вікна; верховіття дерев з м'яким шелестом похитувалися під вітром. Чути було, як валували в селі двоє собак. Вітер невпинно гнав із заходу хмари, які недалеко перевалювалися через найвищі хребти Шумави.

Марек глибоко зітхнув і попрямував глинистою стежкою туди, де серед укосів і чагарників чорніла будівля, вища й просторіша, ніж будь-яка інша у цьому великому селі…

Пройшовши кроків двадцять, Войта несподівано зупинився і повернувся до пиварні, але з тильного боку. Під вікном він присів навпочіпки, дістав сірники і, хоронячи од вітру обома долонями вогник, кілька секунд розглядав землю.

Випроставшись з помітним зусиллям, Марек якусь мить постояв, дивлячись у вікно, потім, не поспішаючи, рушив до будинку відпочинку.

«Бідолаха жінка, — подумав він, — Новотний насміявся з неї, а вона мала рацію: під цим вікном справді хтось був…»

2

— Доброго ранку, Янічко…

Дівчина, що сиділа на ослінчику, обернулась і побачила перед собою стрункого, смаглявого чоловіка у спортивному костюмі.

— Ах, це ви, товаришу надпоручик? — сказала Янічка і трохи посунулась. Чудове каштанове волосся дівчини спадало на плечі, облямовуючи живе лице, яке здавалося красивим. На ній була біла з блакитними крапочками сукня, така ж легенька і ясна, як сонячний ранок.

— А хто ж іще! — зраділо підтримав розмову надпоручик Курка і сів біля неї. — Хіба вам невідомо, що з усіх ранніх птахів у будинку відпочинку я найперший? Товариші тут себе не дуже мордують. Крім поручика Марека, звичайно.

Яна труснула головою, зібрала розсипане волосся у вузол і перев'язала його блакитною стрічкою. Курка підсунувся до дівчини ближче, не зводячи очей з променистого волосся, в якому вигравало ранкове сонце.

— Кажете, поручик Марек — ранній птах? А я його ще жодного разу не бачила вранці у саду.

— Авжеж, він полюбляє романтичніші місця, — сказав надпоручик і тут же півголосом додав: — Щоправда, мене це дивує. Блукає сам у задумливім лісі, розмовляє із смереками, з гомінливим струмочком… Серйозно, ви не смійтеся, Янічко! От, наприклад, сьогодні я прокинувся, ще не було шостої, а він уже добрих дві години десь ходить.

— Звідки ви знаєте? А може, він пішов за якусь хвилину до вашого пробудження?

Курка збентежено подивився на дівчину.

— Але ж… Його подушка була вже зовсім холодна!..

Яна присвиснула і з перебільшеною ввічливістю вклонилась.

— Ах, пробачте! Я зовсім забула, що розмовляю з офіцером прикордонних військ! Адже ви можете усе чисто відгадувати, правда?.

— Ну, не все, звичайно… — відповів Курка приглушеним голосом.