Читать «Капітан далекого плавання» онлайн - страница 33

— Ти зовсім розкисла, — зауважив Раду, коли вона повернулась.

— Тобі так здається. Ти питимеш коньяк чи каву?

— Тільки каву. А він таки молодець!

— Хто?

— Твій партнер. Якщо я доживу до його віку, то не те що танцювати — дивитись на дівчат соромно буде.

Міка нічого не відповіла й слухала його одним вухом. Видно, щось її хвилювало. Тим часом Фіуреску зник.

— Може, ми вже підемо? — позіхнула Міка.

— Якщо тобі набридло — ходімо! Я відвезу тебе додому.

Тітка Сабіна щедро накрила стіл, розставивши на ньому безліч тарілок із яєчнею, салом, бринзою, маслинами та домашнім варенням. Раду й Богдан швидко з тим усім впорались, хоч були стомлені безсонням. Богдан повернувся з провінції за північ, а Раду прийшов додому ще пізніше, бо Міка захотіла прогулятися пішки, помилуватися гарною ніччю.

Коли Раду розповів Богданові про Міку, той зрадів, наче мале дитя.

— Виходить, якби я не збрехав про машину, то нічого б не вийшло?

— Це так. Здається, саме тоді вона й зацікавилась мною. Твоя вигадка про машину геніальна.

— Отже, Міка хоче кавалера з власною машиною. Видно, любить кататись.

— Не думаю, що їй потрібна саме машина. Вона вродлива й легко може знайти не одного багатого.

— То що ж її цікавить?

— Я їй сказав, що давно знайомий з Бомбонікою.

— Ну?

— Оце, мабуть, зацікавило її не менше, ніж машина. Проте головна причина її «закоханості» інша. Я сказав, що працюю в Міністерстві закордонних справ начальником відділу архівів. Вона здорово клюнула на цю приманку. Мабуть, подумала, що через мене матиме доступ до міністерських архівів. Невже має намір заплутати мене в своєму павутинні?

— А чому ні? Така красуня, і коли дійсно працює на Фіуреску, то в шпигунській зграї вона виконує роль агента-вербувальника.

— В такому разі моє «кохання» якраз до речі.

—І як тобі спало на думку сказати Міці про золото, подорожі за кордон?

— Натхнення, юначе, натхнення. Але тут справа не тільки в Міці. Вся ця історія мені здається якоюсь особливою.

— Нічого особливого тут нема.

— Поки ми розберемось, хай вони всі будуть укупі: Фіуреску, Ківу Бораш, Марчел Коруз, покійний Клауснер, Аспасія, Міка.

— Шестеро… Чого ж вони хочуть?

— Поки що важко сказати. Шпигуни завжди фальшивими діями відволікають увагу від справжніх своїх намірів.

— А чи не взяти їх на допит, Раду?

— Ні, це було б помилкою. Хто з них допоможе нам розгадати цей ребус — глухонімий Коруз чи, може, Міка? По-моєму, вона тут ні до чого.

— А Фіуреску?

— Цей цікавить нас найбільше. Він знає стільки, як усі інші, взяті разові. Та чи скаже він щось? Нам невідомо, куди зникла Аспасія і хто такий Ківу Бораш. Невідомо, хто з них замішаний в нападі на Саву Шутелку. Не знаємо також, хто такий Шампіньйон і той Бернхард, про якого перед смертю згадував Клауснер. Власне, не знаємо тих, за чиїм велінням метушаться Фіуреску, Коруз, Міка та інші. Отож, буде помилкою дочасно арештовувати тих, котрих ми знаємо і які діють за чиїмись вказівками. Богдан тяжко зітхнув.