Читать «Капітан далекого плавання» онлайн - страница 26
Теодор Константин
— А коли зустрілись вдруге?
— Через тиждень. Він знайшов мене на роботі й запросив до ресторану. Замовив усе, що було найкраще в меню. Під час обіду двічі натякав на якусь прикрість, що його спіткала, але мене те не цікавило. Потім спитав, чи не знаю я шофера, який би погодився за плату позичити вантажну машину всього на три години.
— Нащо? — спитав я.
— Потрібно, — сказав він, — поїхати в одне місце і залишити там машину з ключем.
Хоч я вже був напідпитку, але небезпеки в тому не бачив ніякої. Він обіцяв заплатити десять тисяч леїв, дві — авансом, а решту тоді, як машина буде в умовному місці. Я заробляю дев'ятсот леїв на місяць, а дружина втричі менше. Тому ця сума здалась мені казковою. Я погодився. Вийшовши з ресторану, він вручив мені дві тисячі, а в четвер сталася відома вам аварія.
Раду жодного разу не перебивав його, знаючи, з ким має справу. Колишній фальсифікатор хитрував.
— Хочу ще дещо тебе запитати, — нарешті заговорив Менеїле.
— Готовий відповідати зі всією щирістю.
— Добре зробиш. Знаєш з власного досвіду: брехня в нас не проходить.
— Так знаю… — зітхнув Стан.
— Ти не сказав, як прізвище того інженера.
— Ніца Полковніку. Може, воно фальшиве. Звідки мені знати?
Раду дістав дві фотографії Лучіана Фіуреску та Марчела Коруза і поклав їх на столі перед Андріясом.
— Який з них інженер?
Той ткнув пальцем на Фіуреску.
— Де ти залишав машину?
— На вулиці Нікоре… Там є огороджений дротом пустир.
— Комусь її доручив?
— Ні, я залишив її, як було домовлено. Повернувся через три години, але машини не було. Чекав до вечора, а наступного дня дізнався про аварію, й тоді…
— Коли ви зустрічались востаннє з інженером?
— У четвер біля восьмої вечора, в барі пили пиво.
— Ти не спитав його про машину?
— Спитав.
—І що?
— Він мені не сказав нічого.
— Ми знаємо, скільки грошей перейшло через твої руки. Десять тисяч не така вже й велика сума, щоб ти міг ризикувати.
— Може, я й не піддався б спокусі, якби інженер не затяг мене до багатого ресторану. Там було те, про що я мріяв усе життя. Я уявляв себе десь у іншій країні, у великому міжнародному готелі. Потрапив між люди, з середовища яких мене викинула зрадлива доля. Отож і спокусився.
— Не дуже оригінальне виправдання. Скажи краще, чим викликана твоя добровільна заява?
— Я подумав, що рано чи пізно ви таки натрапите на мій слід.
— А дружина знає про пригоду?
— Як ви могли таке подумати?
— Гаразд, про нашу розмову нікому ні слова. В заяві ти все описав?
— Все докладно.
— Можеш іти. Ми подумаємо, що з тобою робити. Якщо інженер знову тебе шукатиме, негайно повідом. Ясно?
— Ясніше бути не може.
— Раджу остерігатись ресторанів.
РОЗДІЛ 6
Як і кожного разу, тільки Раду переступив поріг, Фане з розкритими обіймами поспішив йому назустріч.
— Нарешті! Радий тебе бачити.
— Здоровий будь, друже.
— Ну, як справи?
— Помаленьку… А в тебе?
— Не завжди добре. Люди ж не електричні машини. Вистачає мороки…