Читать «Феміністка» онлайн - страница 37

— Це ваша секретутка? — поспитав Барабаш.

— Заткни писок! — порадила йому Мандела. — Й дивися в інший бік, ясно?

— Ото зґвалтувати б, — а тоді зарізати! — облизнувся Барабаш, окидаючи Оксанку ласим оком.

— Або спочатку зарізати… а тоді вже зґвалтувати! — докинув я.

Оксанка стала білою, ніби вапно.

— Ви обоє, бачу, нітрохи не змінилися! — посміхнулася Мандела. — Як не було клепки в голові, — так і досі немає!

— А де ж вона візьметься, в дідьчої мами?! — вирячився на неї Барабаш. — Ти що, дурна? Нема розуму змалку, — то не буде й до останку!

— На голові гречка цвіте, — а в голові й на зяб не орано! — підтримав я його.

Оксанка порозставляла на столику закуски й чкурнула геть, — аж смуга за нею лягла.

— Теж лесбіянка? — поспитавсь я, дивлячись їй услід.

— Ти, — сказала Толкунова, показуючи на черевату пляшку з коньяком, — у голову хочеш, еге? Не чіпай дитину!

— Вона ще дівчинка, втямив? — сказала Мандела. — Нецілована!

— Втім, жарти набік… — підсумував Барабаш. — Наливай, чи що?

Толкунова наповнила келишки.

— За вічну любов! — проголосив Барабаш.

— Знущайся, знущайся… — сказала Мандела, культурно відпиваючи ковток.

— А як це ви нас розшукали, га? — невдоволено поспитала Толкунова.

Я ковтнув зі свого келишка й посмакував.

— Та, — сказав я, — донесли нам, що тут роблять масаж… Я й кажу Барабашеві: а давай-но зайдем, га? Може, й нам зроблять!

— Але грошей у нас нема! — швидко сказав Барабаш. Мандела й Толкунова перезирнулися.

— Ну, — сказала Мандела, — якщо тільки в цім проблема… За цим діло не стане! В нас масаж — по першому класу!

—І, либонь, не тільки масаж?

— Звичайно. — Мандела посміхнулася. — Але все дуже культурно. Дівчатка не старші двадцяти років. І всі перемагали на конкурсах краси. Ми їх там і вишукуємо!

— Н-ну! — покрутив головою Барабаш. Я закинув ногу за ногу.

— Все це добре, киці мої солодкі, — сказав я, — але де ж ви грошей взяли на таке діло! Поділіться досвідом, га?

— Та який досвід! — махнула рукою Мандела. — Пощастило мені: вийшла заміж за іноземця…

— Шведа? — уточнив Барабаш.

— А ти звідки знаєш? — здивовано глянула на нього Мандела.

— Ми, — скорчив поважну гримасу Барабаш, — усе знаємо! Робота в нас така.

— Бреши, бреши!.. — недовірливо посміхнулася Мандела. — Вгадав, еге? Одне слово, вийшла я заміж… а тоді розлучилася! Ну, й одсудила половину маєтку. В шведа тільки в банку лежало вісімсот тисяч доларів, — не рахуючи цінних паперів!

Я крутнув головою. Проститутко ти, проститутко, подумалося мені.

— Просцітутка ти, просцітутка… — докірливо сказав Барабаш. — Була ти просцітуткою — просцітуткою ти й зосталася. Отак людину обдерти, га!

— А що, — вигукнула Толкунова, — на панелі загнутись, еге? Вони там у Європі позажиралися… ну, як свині, не інакше! А наш народ гине.

— А ти знаєш, де зараз Чамбамбіна гроші заробляє? — поспитала Мандела.

— А де?

— На вокзалі, от де. Міньєт робить! Я похитав головою.

— Що за красуня була! Яке личко, які брови…

— Які вуста! — іронічно докинув Барабаш.

—І вуста теж! А як вона любила оту пісеньку… навіть в ліжку наспівувала: «Чам-бам-біна в ссорі»…