Читать «Для Есме́ з любов"ю і мерзотою» онлайн - страница 12

Іксу нарешті вдалось запалити сигарету. Він кивнув і сказав Клею, що той дуже спостережливий.

— Чуєш, я без приколу. Я мало не впав, коли уздрів тебе в госпіталі. Ти скидався на трупа. На скіки ти похудав? На скіки фунтів? Ти хоч знаєш?

— Не знаю. Багато отримав листів, поки мене не було? Чути щось від Лоретти?

Лоретта — це була дівчина Клея. Вони збирались одружитись за першої нагоди. Вона регулярно писала йому зі свого затишного закутка потрійних знаків оклику та легковажних суджень. Протягом усієї війни Клей читав уголос кожен лист Лоретти Іксу, незалежно від того, наскільки інтимними вони були. Власне, чим інтимнішими вони були, тим охочіше він їх читав. Після кожного прочитання він мав звичку просити Ікса накидати план відповіді, розширити її, або хоч вставити двійко вражаючих слів французькою чи німецькою.

— Ага, вчора від неї було письмо. Лежить у мене. Покажу тобі потом, — байдуже відповів Клей. Він різко випрямився на краю ліжка, де сидів, затримав подих, а потім гучно і смачно відригнув. Вочевидь не надто задоволений своїм досягненням, він знову розслабився. — Її бісовий братик тіка з флоту, у нього зі стегном щось, — сказав капрал. — Повезло ж йому з стегном, гаду. — Він сів рівно і знову спробував відригнути, але вийшло ще гірше. Його обличчя трохи стривожилось. — Ага. Поки не забув. Ми подриваємся завтра в п’ять і женем у Гамбурґ чи куди там. Дістанемо ейзенгаверські куртки на весь підрозділ.

Ікс глянув на нього вороже і заявив, що йому не потрібна ейзенгаверська куртка.

Клей здивувався, навіть трохи образився.

— Та вони класні! Виглядають добре. Чого це ти?

— Не бачу сенсу. Нащо підніматися о п’ятій ранку? Війна вже скінчилась, чорт забирай.

— Не знаю. Та нам треба вернуться до обіду. Прийшли якісь бланки, які тре заповнити до обіду… Я питав Буллінґа, чого ми не можемо заповнити їх сьодня — вони ж у нього вже на столі лежали. А він не хоче конверти розпечатувать, сучий син.

Кілька хвилин вони сиділи мовчки, ненавидячи Буллінґа. Потім Клей раптово глянув на Ікса з більшим інтересом, ніж раніше.

— Ей, — сказав він. — Ти в курсі, шо в тебе половина фізіономії дригається?

Ікс сказав, що знає, і прикрив нервовий тик рукою.

Клей розглядав його кілька секунд, а потім сказав дуже жваво, немов повідомляв винятково чудову новину:

— Я написав Лоретті, шо в тебе був нервовий зрив.

— Справді?

— Ага. Вона страшно цікавиться усім цим. У неї такий предмет, — психологія. — Клей розтягнувся на ліжку, не знімаючи взуття. — Знаєш, шо вона сказала? Сказала, шо просто од війни нервового зриву не буде. Казала, шо в тебе, мабуть, все твоє довбане життя була розхитана психіка.

Ікс прикрив руками очі — лампа над ліжком засліплювала його — і сказав, що його просто захоплює Лореттина глибокодумність.

Клей зирнув на нього.

— Слухай, гад, — сказав він. — Вона знає дофіга в цій психології, не те, шо ти.

— Може, ти все-таки прибереш свої смердючі ноги з мого ліжка? — спитав Ікс.

Клей не рухався, наче мовчки кажучи: «Не вказуй, де мені тримати свої власні ноги». Потім таки спустив їх на підлогу й сів.