Читать «Чорні дияволи» онлайн - страница 86

До міста вони дісталися тільки десь близько четвертої години після полудня на попутному грузовичку.

Місто було невелике і часом до болю в серці нагадувало рідну Одесу. Такі ж будинки з залізними балкончиками, такі ж запилені акації… Морські вітри продули його тісні вулички, і пористий камінь, з якого були складені будинки, прибрав відтінків стародавнього мармуру, трохи пожовклого від сонячних променів. Здавалося, що ці невисокі будинки зведені багато віків тому, ще за часів грецьких трирем.

Та якщо вулиці і будинки Варни нагадували стару Одесу, то строкатий міський люд, який вичовгував підошвами тротуарні плити, жив якимсь незрозумілим і чужим Нечаєві життям. Ось іде продавець шербету. У білій фесці, з мідним бідоном за плечима… Хіба побачиш такого на гамірному одеському Привозі? Чи такого хлопчину, що підганяє паличкою іржавий обруч? Одеські хлопчаки вже давно придбали самокати. А це хто?

Назустріч їм повільно йшов болгарський офіцер з блискучими зірочками на коричневих погонах. Нечай мимоволі уповільнив крок.

Він мало не відкозиряв офіцерові. Та хіба німецький солдат повинен віддавати честь якомусь болгаринові? Коли офіцер підняв руку до картуза, Нечай, підштовхнувши ліктем Сеню-Сенечку, разом з ним ніби нехотя відповів на привітання.

Треба було пильнувати, щоб не напоротися на німців. Помітивши здалеку мундири мишачого кольору, Нечай і Сеня-Сенечка одразу ж зникали в найближчому підворітті — далі від гріха. А потім знову карбували крок, задираючи голови, як і личить доблесним солдатам великого третього рейху.

Вони йшли навмання. Знали, що так чи інакше вийдуть на базарну площу, від якої до мечеті рукою подати. А там, за мечеттю, вони вже розшукають і ту шевську майстерню… Розпитувати перехожих було ризиковано. Зупиниш он того гімназистика, а він ще, чого доброго, почне шпарити по-німецьки. І пан у котелку — теж. І пані з парасолькою.

Вони проминули театр, що виходив фасадом на площу. Театрик був маленький, непоказний, до Одеського оперного йому далеко. Зате храм святої богородиці мав вигляд могутній, вражаючий і сподобався Нечаєві. Особливо вікна на дзвіниці, зроблені у формі хрестів.

Із-за рогу вигулькнуло троє хлопців у синіх кльошах з тесаками біля поясів. Чи то юнкери, чи кадети або як їх іще там називають. Про всяк випадок Нечай і Шкляр одвернулися до вітрини. На скляних поличках стояли флакони духів. «Парфюм д'авантюр», — прочитав Нечай. Він охоче читав усі вивіски, усі написи й афіші «Складкарніца», «Пивніца»… Не помилишся, якщо зайдеш. Та коли він чув швидку болгарську мову, не міг розібрати жодного слова.

Нарешті, звернувши в одну з бокових вуличок, вони побачили кузню, в якій підковували охлялого вола, і, пройшовши повз неї, потрапили на базарну площу. Рибний, овочевий, гончарний ряди… Літня селянка продавала гарбузи. Височенний парубок був обвішаний стручками перцю. Сонце вже сідало, і торгівля йшла мляво.