Читать «Філософія українства» онлайн - страница 3
Роман Коваль
Йде боротьба між Українською Культурою і Космополітичною Цивілізацією. І в цій боротьбі українська шляхетна культура переможе страшного всеперетравлюючого монстра — безнаціональну цивілізацію, історичний регламент якої вичерпується.
То може вже час нашим «олімпійцям» припинити підігрувати потворі, яка хотіла б зжерти, розчинити в собі нашу рідну українську культуру, наші традиції, нашу мову?!
І яку ми переможемо! Бо не лише центр Європи знаходиться в Україні. В Україні знаходиться центр світу!
Про соціалізм невільників-переможців, свободу від держави та українську еліту
«Головним предметом звинувачень, пред'явлених Ніцше своїй добі, було всевладне панування «моралі невільників», тобто моралі пересічної людини, що взялася перебудовувати світ згідно із засадами «рівності», тобто вищості мас над кращими, більш обдарованими і більш шляхетними індивідами, на чому побудована і загальна схема соціалізму. Панування «моралі невільників», а заразом і типу людини, котра проводить її у життя, над типом людини вищої, є злом не тільки тому, що пригнічує вищих людей і зводить нанівець найкращі людські можливості, що лише тоді розвиваються, коли індивіди з меншими здібностями служать більш обдарованим і ставлять їх собі за зразок для наслідування і власного вдосконалення. За суцільного панування «моралі невільників» немає місця моральному вдосконаленню, оскільки критерієм і ідеалом часу стає «убогий духом», що дбає виключно про своє благополучне животіння в матеріальному достаткує (Лев Білас).
У своїй збірці «Про ворогів, союзників і попутників», виданій 1993 року, я писав, що лібералізм і соціалізм є різними сторонами однієї, неукраїнської медалі: лібералізм вважає за божество окрему людину незалежно від національності, соціалізм — масу цих людей. Суспільним інтересом цих політичних течій є задоволення довгого реєстру потреб споживача або купи споживачів, зрозуміло, незалежно від їхнього ставлення до України. Ідеалом для них є влада споживача, безнаціонального за походженням і духом.
Сьогодні, в 1995 році, спостерігаючи загострення гризні між соціалістами та лібералами, попри всі твердження обох сторін про «принциповість» цієї гризні, ніяких принципових ідеоло-гічних розбіжностей між ними побачити неможливо: і ті, і ті виступають за демократію, тобто за владу Хама.
Хама, який не знає різниці між Вячеславом Липинським, Юрієм Липою та Василем Липківським. Зате знає різницю між «Фантою» та «Пепсі-колою» і, значиться, прямує до цивілізації, цивілізації споживання, самовдоволеного споглядання.
Цим Хамським провідникам чужою і страшною є шляхетна концепція влади Вячеслава Липинського: Вождь Нації (Гетьман, Монарх, Диктатор), який творить, призначає еліту — верству Панів-Яфетів, що своєю активною творчою, подвижницькою діяльністю прагне бути схожою на видатного Українця — Вождя. Своєю ж силою, красою, розумом, своїми видатними якостями еліта викликає у маси бажання наслідувати еліту. Таким чином еліта приборкує Хама, ошляхетнює, оздоровлює суспільство. В такому суспільстві неможливий культ пересічної людини з її мораллю рівності і вседозволеності, який хочуть прищепити Україні демократи-соціалісти і демократи-ліберали, поводирі Хамів, Хамів червоних і синьо-жовтих.
