Читать «20 000 льє під водою» онлайн - страница 255

О п’ятій годині лаг показав, що швидкість “Наутілуса” почала зменшуватися. Я зрозумів, що він навмисне давав можливість ворогові наблизитися до себе. Тим часом вибухи ставали все чутнішими. Ядра пінили навкруги воду, врізаючись у неї з якимось дивним свистом.

— Друзі мої, - сказав я, — час настав! Потиснемо один одному руки, а там що буде, те й буде!

Нед Ленд був сповнений рішучості, Консель мав спокійний вигляд, а я ледве стримував хвилювання.

Ми перейшли в бібліотеку. Однак у ту мить, коли я штовхнув двері, що вели до центрального трапа, я почув, як кришка люка раптом закрилася. Канадець кинувся до трапа, але я затримав його. Знайомий свист сповістив мене, що в бортові резервуари почала надходити вода. І справді, через дуже короткий час “Наутілус” заглибився на кілька метрів.

Я зрозумів його маневр. У нас уже не було часу, щоб діяти. “Наутілус” не збирався нападати на двопалубний броненосець зверху, де він був захищений непроникним панциром, а хотів атакувати його під водою, нижче від ватерлінії, там, де броня вже не захищала корпус корабля.

Отже, ми знову стали полоненими, неминучими свідками зловісної драми, що наближалася. Проте роздумувати вже не було часу. Зачинившись у моїй кімнаті, ми мовчки дивилися один на одного. Глибокий жах оволодів мною. Думки були в якомусь заціпенінні. Я перебував у тому пригніченому стані, що звичайно передує якомусь жахливому потрясінню.

Я чекав, слухав, я жив тільки цим.

У цей час швидкість “Наутілуса” помітно збільшилась. Очевидно, він брав розгін. Увесь корпус його здригався.

Раптом я скрикнув. Пролунав удар, але порівняно легкий. І все ж таки я відчув силу, з якою встромився в щось стальний бивень. Почулося скреготіння й тріск. “Наутілус”, якого продовжувала нести сила інерції, пройшов крізь усю щільну масу корабля, як голка крізь полотно.

Я не міг більше витримати. Збожеволівши, розгубившись від жаху, я вибіг з кімнати і кинувся в салон.

Капітан Немо був там. Мовчазний, похмурий, невблаганний, він дивився у вікно правого борту.

Величезна маса занурювалася під воду, і, щоб до кінця спостерігати її агонію, “Наутілус” спускався в безодню разом з нею. В десяти метрах від себе я бачив майже розколотий корпус судна — вода заливала його з жахливим шумом. Вище виднівся подвійний ряд гармат, захисні заслони. На палубі метушилися чорні тіні.

Вода все прибувала. Нещасні кидалися до вант, вилазили на щогли, корчилися під водою. Це був людський мурашник, застуканий зненацька вторгненням моря!

Паралізований, скам’янілий від жаху й горя, з волоссям, що стало дибки, ледве дихаючи, не маючи змоги сказати слова, я теж дивився широко розплющеними очима на цю страшну картину! Непереборна сила не давала мені змоги відірватись од вікна!

Величезний корабель повільно заглиблювався. “Наутілус”, спускаючись за ним, стежив за всіма його рухами. Раптом стався вибух. Стиснене повітря розірвало палубу з такою силою, наче вибухнув пороховий погріб. Тиск води був такий великий, що “Наутілус” відкинуло вбік.