Читать «20 000 льє під водою» онлайн - страница 19

Наступного дня, 5 листопада, опівдні, минав призначений строк. З останнім ударом годинника капітан Фарагут, вірний своїй обіцянці, повинен був повернути на південний схід і покинути остаточно північні області Тихого океану.

Фрегат перебував тоді під 31°15? північної широти і під 136°42? східної довготи. Японські землі лежали під вітром на відстані менше ніж двісті миль. Наближалася ніч. Пробило восьму годину. Великі хмари закривали диск місяця, що був тоді в своїй першій чверті. Море плавно погойдувало фрегат.

У цю хвилину я стояв на штирборті, спершись руками на захисні заслони судна. Консель стояв поруч мене, дивлячись перед собою. Екіпаж, забравшись на ванти, оглядав обрій, який поступово звужувався і темнів. Офіцери, озброївшись пічними біноклями, старалися розрізнити щось у темряві, що згущалася. Час від часу похмурий океан освітлювався місячним променем, що проривався крізь завісу хмар. Потім слід цього променя зникав у темряві.

Дивлячись на Конселя, я вирішив, що цей бравий чоловік був до деякої міри охоплений загальним настроєм. Принаймні мені так здавалося. Можливо, вперше його нерви напружилися під впливом цікавості.

— От, Конселю, — сказав я йому, — остання нагода покласти в кишеню дві тисячі доларів.

— З дозволу пана, скажу, — відповів Консель, — що я ніколи не розраховував на цю премію; уряд Сполучених Штатів міг би обіцяти сто тисяч доларів і не став би від цього біднішим.

— Ти правий, Конселю. Кінець кінцем це дурна справа, і ми дуже легковажно вплуталися в неї. Скільки згаяно часу, скільки даремних хвилювань! Ми б уже шість місяців тому могли повернутися у Францію…

— В маленьку квартирку пана, — підхопив Консель, — в його музей! І я розподіляв би уже по класах копалини пана. І індійська свинка пана була б поміщена в свою клітку в Ботанічному саду і притягувала б цікавих з усієї столиці.

— Все це так, Конселю, і я уявляю, як з нас ще глузуватимуть.

— Безперечно, — спокійно відповів Консель. — Я думаю, що з пана сміятимуться. І не знаю, чи сказати?..

— Кажи все, Конселю.

— Я думаю, що це панові по заслузі.

— Справді?

— Коли маєш честь бути таким ученим, як пан, не слід рискувати…

Консель не закінчив свого комплімента. Серед загальної тиші раптом пролунав голос. Це був голос Неда Ленда, який кричав:

— Гей! Ця штука тут, під вітром, проти нас!

РОЗДІЛ VІ

На всіх парах

Почувши цей крик, увесь екіпаж кинувся до гарпунника — капітан, офіцери, боцман, матроси, юнги, навіть механіки, що покинули свої машини, і кочегари, що покинули свої печі. Був даний наказ зупинитися, і фрегат посувався тільки за інерцією.

Тоді була навкруги глибока темрява, і хоч який чудовий зір мав канадець, я запитував себе, як він міг бачити і що він міг бачити. Серце моє шалено билось.

Але Нед Ленд не помилився, і всі ми побачили предмет, на який він показував рукою.

На відстані двох кабельтових од “Авраама Лінкольна”, за штирбортом, море здавалось освітленим знизу. Це не можна було визнати за просте явище фосфоресценції. Чудовисько, занурене на кілька футів під поверхнею води, вилучало те дуже яскраве, дивовижне сяяння, про яке згадували у своїх звітах багато капітанів. Це блискуче випромінювання повинно було утворюватися якимсь джерелом великої світлової потужності. Освітлена ділянка поверхні океану мала форму величезного, дуже видовженого овала; в центрі овала світло було особливо яскравим, але в міру віддалення од центра слабішало.