Читать «20 000 років під кригою» онлайн - страница 27

Чоловік у кришталі не відповів. Певне, не знав поугорськи. Цікаво, якою мовою говорив він, доки не потрапив до печери?

Я знову вирушив на пошуки. Можливо, знайду інших сучасників первісної людини.

Та не всі кришталеві призми були такими прозорими. Два боки призми-домовини укривав шар дрібненьких кристаликів, від чого вони втратили прозорість. В інших призмах всі бокові стіни також були всіяні такими кристаликами. Я мусив збити молотком зовнішній шар і пробити віконце, щоб заглянути всередину кришталю.

Якась нестримна цікавість не давала мені спокою. Де є чоловік, там мусить бути й жінка!

Нарешті я натрапив на призму, п'ять боків якої були затемнені, але шостий прозорий. Досконала скляна домовина! В ній лежала, ні, в ній стояла жінка. Молода вродлива жінка була мов жива. Обличчя довгасте, гладеньке, оливкового кольору, тонко різьблений ніс, губи пухлі, лоб опуклий. За типом воно нагадувало сучасних малайців. У мить катастрофи, коли кристали бризнули на її тіло, жінка з переляку підняла обидві руки над головою. І зараз руки її, здавалося, були складені до молитви. Як тільки не розтрощили її ці кришталеві маси?.. О, кристали дуже обережні до всього, що потрапляє в їхні обійми. Навіть ніжне крильце метелика залишається в кристалі непошкодженим і зберігається віками, а шовкові волосинки епідерми навіть не зігнуться в ньому.

Жінці природа не дала такого одягу, як чоловікові, але й не лишила її без захисту — у неї було золотаве, темночервоне волосся, яке обснувало, обплело і наче загорнуло в золотаво-шовкову тканину всю її постать, крім обличчя й двох піднятих рук. Волосся, мабуть, не припиняло росту з часу, коли ця постать потрапила в призму. Отже, жінка має жити ще й тепер! Кажуть, що волосся в людини росте і після її смерті, що у викопаних домовинах знаходили волосся більше, ніж було на мерцеві. Я сам ніколи такого не бачив. Але тут, всередині кристалу, волосся мертвого не могло так розростися. Адже кристал усюди щільно прилягає до шкіри. Шкіра ж мертвого неподатлива, негнучка. Якщо волосся й далі живе між кришталем і тілом, то з цього виходить, що шкіра ще м'яка, пружна і здатна пропустити біля себе волосинку. Якщо волосся змогло так оповити ціле тіло, організм має бути живим!

У цих первісних людях існує ще й тепер потаємне життя. Та й що в цьому дивного? Хіба не знаходили в шарах кам'яного вугілля живих жаб, хоч ці шари пролежали вже сотні тисяч років?

Чому збереглося життя жаби у кам'яному вугіллі? Тому, що не було йому куди дітися, воно не змогло ні відлетіти, ні випаруватися. Між індійськими факірами були такі, яких у стані голодного сну ховали в землю, а коли їх через кілька тижнів викопували, то ці факіри знову оживали.

Чому б не могло трапитися таке чудо і з цими первісними людьми? Адже кристали проковтнули їх в одну мить.

Подих, тепло, биття серця, все в одну мить опинилося всередині кристала, й тіло не могло ніяк відлучитися від них. Отже, вони повинні б жити!

З того часу, відколи ці первісні люди потрапили в кристали, до них не могла потрапити жодна з тих істот і організмів, які змінюють матерію, руйнують її. Кров не могла захолонути, але не могла й пульсувати. Нерви заклякли, мозок затуманився, всі органи зупинили свою діяльність — життя людини не зникло, тільки сховалося. Це життя ще можна повернути.