Читать «20 000 років під кригою» онлайн - страница 29

Але де знайти крижану воду?

Ця думка зовсім збила мене з пантелику.

Коли б я і оживив цих людей, то чим їх годуватиму й поїтиму? Питва вже й для мене обмаль, а з харчів маю тільки консерви з ведмежого м'яса. А коли б ці люди прокинулися, я мав би з ними клопіт, мов з малими дітьми, що тільки народилися. Їх треба було б поїти молоком. Якщо так, то краще спіть і далі спокійно! Вам байдуже, скільки часу спливе! Сон для вас — тільки ніч, хоч і довга. А я повинен шукати дорогу звідси!

Тепер я цілком переконався в тому, що з цієї печери можу вибратися на волю. Вихід має бути десь тут, поряд з оцим мавзолеєм, бо кристалізація відбулася в ту мить, коли чоловік і жінка ступили в рідину кременю.

Якщо за їхньою спиною була інша печера, то кришталеві бризки загородили її. Та по звуку легко можна знайти цю печеру.

Недалеко від жіночої постаті лежала схожа на півкулю маса. Придивившись до неї зблизька, я виявив, що це шкаралупа з яйця діорніса.

Цей велетенський птах жив ще якихось двісті років тому на острові Нова Зеландія. Малайці — жителі цього острова, полювали на діорніса і їли його м'ясо. Врешті діорніс був остаточно винищений на землі. Правічні люди не вміли ловити цього птаха, але яйця від нього крали. Цей дужий птах хоробро оборонявся, тому не легко було перемогти його й пізнішим людям, які вже мали зброю.

Мені пощастило знайти півшкаралупи від яйця діорніса, котра, цілком імовірно, служила якоюсь посудиною для цих людей. Підняти її, щоб оглянути, я не мав часу, бо для цього довелося б звільнити цю шкаралупу з-під шару малих і більших кристалів, які прикули її до грунту. Можливо, я ще повернуся до неї.

Розшукуючи далі, я помітив інший дороговказ.

Від кришталевого мавзолею до гроту, утвореного бурульками, веде похила галерея. Її схил, як і все в печері, був вистелений білими, мов діаманти, кристалами. Та місцями тут виднілися жовтаві, кольору іржі, плями, які лежали у правильному порядку — одна зліва, друга — справа.

То, певно, сліди людини, яка прийшла сюди з іншої печери й занесла на ногах порох залізної руди. Ця грязюка утворювала плями на білих кременевих кристалах, Чому ж тут сліди тільки однієї людини? Напевно, тому, що прадід, ніс свою втомлену правнучку на руках. Вона, мабуть, була його улюбленицею. Можливо, вона була остання з його роду, яку вдалося врятувати від катастрофи. Можливо, знайдена в кристалі дівчина була наймилішою для нього!

Чим більше поглядав я на цю постать, тям важче ставало у мене на серці. О, коли б я міг повернути тобі життя!

Якщо залишуся в живих, то повернуся й переможу заради тебе всесильну смерть.

Тут, на місці, я заручився з двадцятитисячорічною дівчиною, назвав її своєю нареченою і поклявся їй, що нікого, крім неї, не кохатиму ні на землі, ні під землею.

Не знаю, чи то було насправді, чи тільки мені здавалося, але я бачив, що дівчина до мене посміхається.

Бідна добра Бебі, коли побачила, як я тужу за сплячою красунею, пожаліла мене, підійшла до кришталевої домовини й почала її лизати. Думала, що то лід і його можна розтопити.

Коли повернусь, одружуся з своєю нареченою. Але тимчасом, як і годиться чесному молодому чоловікові, потурбуюся, щоб було чим утримувати її, коли вона оживе. Бо як на землі, так і під землею це є найголовнішим обов'язком людини, яка хоче одружитися.