Читать «20 000 років під кригою» онлайн - страница 25

Перша з цих трьох ночей минула, і я прокинувся.

В нашій опочивальні, коли ми туди прибули, термометр показував 2 градуси тепла, а коли прокинулися, температура піднялася до 10 градусів. Мабуть, від дихання гостей, що в ній спали, повітря стало задушливим. Наші легені за п'ять годин сну спожили багато кисню. Треба мерщій вирватися з цієї в'язниці. Та це виявилося не такою легкою справою, як я гадав.

Удари об стіну, яка перетнула нам дорогу, давали знати, що за нею є широкий простір. Та коли я почав розбивати її, держак кирки після кожного удару сильно бив по моїй долоні. Як виявилося потім, під слюдистим сланцем лежали кремневі маси.

Ціною великих зусиль видовбав я діру, крізь яку можна було просунути руку. Стало цілком ясно, що киркою й залізним ломом тут не відкрити шляху. Мусив я вдатися до сміливіших і рішучіших засобів — при мені були піроксилінові шашки. Одну з них я сунув до видовбаної діри. В шашці був заводний механізм, що викликає вибух у певно означений час. Ми з Бебі пролізли до шахти й причаїлися. Після вибуху покотився тупий гуркіт, який ще довго відлунював у підземеллі. Здавалося, наче скелі за скелями з шаленим грюком котяться десь у безодню.

Диму від вибуху в нашій шахті не було — це вірна прикмета того, що він знайшов собі вихід в іншому напрямку. Я дістався до щойно утвореного пролому, взяв магнійовий дріт, запалив його і освітив усе довкола. Таке могло приснитися тільки казкарям «Тисячі і однієї ночі», коли вони в своїй багатій уяві мандрували в печерах з коштовними самоцвітами.

Перед моїми очима відкрився простір, який шахтарі звуть «кришталевим підземеллям». Подібні печери вже траплялися під горою Монблан, знаходили їх і в інших місцях, та велич і чарівність жодної з них не можна прирівняти до виявленої мною. Стеля печери — сліпучобіла, вкрита дрібненькими білими кришталиками, немов сповита кварцовою парою. Трохи нижче виблискували шестигранні кристали. Освітлені, вони здавалися розпеченими жаринками. Все склепіння палало брильянтовим полум'ям. Стіни заступали призми з півметра завдовжки, що стирчали групами, а дно печери було густо застелене чотири-п'ятиметровими кришталевими стовпами і шестигранними пірамідами. Подекуди з двох кришталевих стовпів утворювався один, і їх поверхні виблискували дрібними кристаликами. Довкола блищать, іскряться, грають кольорами райдуги стіни й стеля. Тіні ніде не знайдеш — усе навкруги іскряться й палає різними барвами. Тут не побачиш ні руди, ні глини, ні каміння! Тільки кристали, і між ними немає ні жовтого цитрина, ні бурого топаза, ні чорного моріона — всі вони прозорі, мов джерельна вода. В діаметрі ця казкова кругла печера має щонайменше сто метрів!

Я ступив до неї з таким страхом, немов увіходив до храму невідомого підземного бога. І справді, видовище було величнішим від усіх церков, збудованих будь-коли руками людини. Людський розум не міг вигадати такої розкоші. На кожній стіні потік променів, мозаїка райдуги, внизу, в глибині, — прихилені один до одного кришталеві стовпи, які місцями набирають готичної форми, утворюючи підвищення.