Читать «20 000 років під кригою» онлайн - страница 22
Мор Йокаи
Щойноутворені базальтові стовпи, які хвилину тому були ще рідиною, легко врізалися в тверду скелю, мов залізо у вогку глину.
Вся доломітова маса, пронизана базальтовими стовпами, від страшенного тиску й тертя заблищала сліпучим сяйвом, наче вечірнє небо під спалахами блискавиць. Базальтові стовпи в місцях стику з долеритом розпікалися й здавалися прозорими. Вся печера скидалася на розпечену зірку.
Повітря в ній так розпалилося, що в ньому мали б згинути всі живі організми.
Але те, що я й моя супутниця залишилися живими, не було дивом, а просто властивістю геологічного явища. Правда, обох нас кинуло горілиць на підлогу. На щастя, я впав на ведмедицю — інакше хвиля повітря приплюснула б мене до скелі. В гуркоті мені здавалося, що мою голову трусить ошаліла парова машина.
В наступну мить я майже осліп і зовсім знесилів.
Але раптова повітряна хвиля відкинула мене на кілька метрів у глиб коридора, і я зразу відчув, що тут тягне холодним вітерцем.
Тоді як у печері температура піднялася вище ста градусів, у коридорі було чотири градуси нижче нуля. Холодне повітря з шумом вривалося в гаряче пекло.
Звідки ж ішов цей холодний струмінь?
Я не мав сили ворухнутися, але мозок працював чітко. Мене охопила якась дивна непереборна цікавість. Хотілося бачити, як хлюпає з стелі печери вогняна злива, як нахиляються базальтові стовпи, як вони ламаються, падають і дзвонять так, немов величезні дзвони котяться зі скелі в море.
Бебі вхопила мене за комір і потягла в глибину коридора. Я спробував підвестися, та переконався, що сил бракує.
Хотів стати спиною до базальтової печери, але впав уперед, а коли повернувся обличчям до печери, то звалився горілиць. Якась сила тягла мою голову на південь, а ноги — на північ. То була взаємна дія двох повітряних струменів. З базальтової печери пашів вісімдесятиградусний жар, а з глибини коридора віяв чотириградусний холод. Нарешті я опам'ятався й ліг на спину Бебі. Трохи згодом течії вирівнялися. Бебі довелося міцно триматися на ногах, щоб мати змогу рухатися вперед.
Та звідки береться цей вітер, адже коридор перетинає стіна?
Незабаром, на мою превелику радість, все з'ясувалося.
Незвичайна сила, з якою базальтові стовпи руйнували скелі, викликала великі зміни і в сланцьовому шарі, що перегородив коридор.
Сланцьові плити, що досі лежали горизонтально одна на одній, звелися й зіткнулися вгорі ребрами, утворивши триметровий прохід. Крізь цей отвір струміло холодне повітря, що досі перебувало в спокої. Коли воно зустрілося з гарячим повітрям базальтової печери, вмить виник ураган такої сили, що назустріч йому можна було просуватися, тільки чіпляючись за кам'яну стіну.
Попереду мене чекало велике розчарування. Незвичайні руйнування, хоч і розбили шар, який перетинав мій шлях, але від цього сланцьові плити тільки розсунулись і перемішались, утворивши собою розгалужений лабіринт. З правого й з лівого боку, зверху і знизу зяяли провалля. Дороговказом у цьому лабіринті був тільки зустрічний вітер. Він показував, яка штольня веде до найближчого провалля. Тепер ми уже просувалися штольнями, через які я повз разом з Бебі.
